fbpx
Історії з життя
Коли Ніна Віталіївна жалілась на відсутність уваги від свого сина я з усіх сил намагалась не бовкнути: «самі винні». Як після того, що вони вчинили їхній син з такими батьками взагалі спілкується? І додуматись ще до такого треба!

Коли Ніна Віталіївна жалілась на відсутність уваги від свого сина я з усіх сил намагалась не бовкнути: «самі винні». Як після того, що вони вчинили їхній син з такими батьками взагалі спілкується? І додуматись ще до такого треба!

— Я знала, звичайно, що одружений син – відрізана скиба! – зітхає пенсіонерка Ніна Віталіївна. – Він не дзвонить, не прагне спілкуватися, не переймається за нас. Але щоб ось так, я й уявити не могла! Чоловік в середині літа на три тижні потрапив до стаціонару по швидкій. Думаєш, скільки разів син за цей час зателефонував батькові? Один раз! ОДИН!

– Що ж. Не надто турботливий син.

– Ось! Соромно навіть розповідати! Я вже не кажу про те, щоб приїхати провідати, про це і мова не йшла. Добре, що у нас з чоловіком ще й дочка є, одна б я просто з глузду з’їхала в такій ситуації. Дочка і з спеціалістами домовлялась і все, що виписували придбала. Не те, що її брат!

– І що, син дійсно навіть не поцікавився, що там з батьком? Взагалі – це серйозно!

– Коли батька тільки відвезли, пару раз дзвонив мені, питав, як справи. Ну гаразд, нехай не один раз в заголом подзвонив, а три. Це нормально хіба – за три тижні три дзвінки, в той час, коли батько на межі життя? Виходить, йому зовсім все одно, так? А остання розмова, коли батька вже в палату перевели, мене взагалі ошелешила – каже, ну тепер все добре, якщо щось буде потрібно, телефонуйте. І трубку поклав. Це як?

Синові Ніни Віталіївни, Федору, тридцять шість. Він давно вже живе окремо від батьків. У нього звичайна сім’я: дружина, дитина, і квартира в кредит. Звичайно, вони з дружиною багато працюють, щоб швидше розплатитися з боргами.

Але не настільки ж, щоб не знайти час зателефонувати і спитати, як там здоров’я батька?

Спілкуватися він дійсно бажанням не горить, Ніна Віталіївна завжди дзвонить йому сама, і тільки у справі. Розмови «ні про що» син обриває фразою «вибач, мені ніколи». Справедливості заради треба відзначити, що йому дійсно ніколи – працює на двох роботах і дуже втомлюється.

– Ніна Віталіївна, а може, ви його образили чимось? Чому він так себе поводить?

– Не знаю, як вже ми могли його образити! Виростили, вивчили, на ноги поставили. Робили для них з сестрою все, що могли! Батько його рибалити вчив, в походи водив з наметами. Друзів запрошували завжди, щось придумували. У наших дітей було чудове дитинство. Їм нема в чому нам дорікнути. Дочці геть квартиру купили п’ять років тому.

– А синові?

– Що синові?

– Ну, сину теж квартиру купили? Або якось допомогли з купівлею?

– Ну, знаєш! Ми так-то не олігархи з чоловіком, щоб дві квартири купити і не поморщитися. На одну ледве нашкребли, та й то, дачу довелося продати. Ні, сину квартир не купували. Батько з ним поговорив по-чоловічому. Сказав – ти старший, ти мужик, заробиш сам. А твоя сестра жінка, їй своє житло потрібніше. До того ж Катя у нас як раз тоді заміж збиралася і при надії була.

– Так ось тут і собака зарита напевно. Образився син!

– Та ні, не образився. А чого? А, що він думав я дитину при надії залишу без приданого щоб вона на світ безхатченків приводила, чи в борги залазила з банками зв’язувалась? Ну це вже, вибач, занадто. Коли дитину на світ приводиш треба головою думати, що ти їй даси в майбутньому. Ми все розрахували заздалегідь.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головне фото  – firestock.

facebook