Коли обставини все ж стали геть нестерпними ми з чоловіком вирішили, що напевне буде краще на певний час нам із Миколаєва виїхати у стареньку батьківську хату, що під Смілою. Ми до неї навідувались раз. чи два на рік, але коли коли приїхали цього разу – отетеріли просто.
Попередили про наш приїзд мою сестру двоюрідну. яка в тому селі проживає. Попросили її дрова для нас замовити, атже у хаті грубка і піч, ну і провітрити до нашого приїзду. Сестра ще тоді, як мені здалось, дивно відреагувала, вмовляла не їхати, бо все скоро мине і “нащо вам ці витрати”, але обіцяла зробити все.
Ми приїхали вночі, тому масштабів того, що у нас там на подвір’ї я одразу і не зрозуміла. Сестра моя нас до себе забрала і сказала, що ми поки лад наведемо і все підготуємо у неї жити будемо.
Вона для нас кімнату звільнила, нагодувала нас смачною вечерею, але щось було явно не так. Вона поводилась так дивно. ми з нею разом виросли. тому я знала оцю її поведінку. вона хотіла щось сказати, але не наважувалась.
На відверту розмову я її викликала. запитала у чому справа і чому вона так реагує дивно. Вона у сльози і зізналась. Вони з чоловіком не запитавши у нас у сарай, що був біла тієї хати усе своє господарство перевезли. Їхній згорів влітку, от вони виходу і не мали. А не розповіла, бо думала що швидко новий побудують, але грошей у них не вистачило і тепер у нас там і корова і троє поросят і тридцять гусей і двадцять гусок.
Я була вражена, ображена, пригнічена. Чому? Чому вона боялась моєї реакції. Ми ж рідні люди і мені в квартирі без різниці що там у сараї покинутої хати. Та я з радістю і годуватиму ту худобу і гусей пастиму. Невже вона про мене аж такої думки негативної, що переймалась реакцією.
— Так ми ж туди і сіно і загорожі перенесли всі. для птиці. Виходить, що без вашої згоди хазяйнували.
Я сестру заспокоїла, ми посміялись. А наступного дня усі разом пішли дім до ладу приводити. Вимивали, чистили, білили, викидали. Чоловіки грубку нову поставили.
Тепер у нашому домі тепло, провели воду, зробили легкий такий ремонт. Щоранку я прокидаюсь о пів на шосту із чоловіком і ми йдемо до “нашої” господарки. Я коровку дою, чоловік вправляється біля свиней, годуємо галасливих гусей.
А сестрі я своїй ще й дякую, бо не уявляю, як би ми тут з чоловіком у домі вдвох жили б без роботи. А руки працюють і в голову думки чорні не так лізуть. Та й молоко маємо, сир сметану, яйця, сестра нам половину свого погреба перенесла.
Згадали ми і що то таке вечорниці. Збираємось усі разом у нас вдома, або в сестри. Ми жінки в’яжемо шкарпетки для Захисників, а чоловіки свічки заливають.
Добре, коли є Родина. Добре, коли є до кого приїхати, притулитись і жити от так – разом.
19,01,2023
Головна картинка ілюстративна.