fbpx
Історії з життя
Коли приїхав Ігор, то у нас вияснення стосунків було просто в розгарі. Жіночка собі уявила, що вона обдурена в усіх своїх сподіваннях, бо її чоловік іншу знайшов

Дружина покинула Ігоря, бо він не вмів заробляти гроші. Покинула фізично, але не покинула юридично, в чому зараз і вся для нас заковика.

Ігор класичний ботанік, людина науки, скажемо так. Викладає в університеті і є доволі хорошим спеціалістом в своїй галузі. Одружений та має двох дітей. Ігор жив з дружиною в гуртожитку і чекав на квартиру від університету.

Але його дружина Алла чекати не хотіла. Не всі хочуть годувати тарганів в гуртожитку і я її чудово розумію та не засуджую – справа в іншому, коли Ігор таки вибив собі квартиру, Алла дається чути!

До того вона п’ять років безвилазно сиділа в Німеччині і казала, що заробляє гроші для них чотирьох, Ігор, вона та двоє діток. Поки вона там заробляла гроші, Ігор водив діток в садок, далі в школу, годував і одягав на свою мізерну зарплату, з точки зору дружини.

За цей час ми з ним і зійшлися.

Ігор сказав, що дружина через чотири роки перебування там, сказала, що у неї стосунки з німцем, у якого вона працювала і він згоден аби її діти переїхали до нього жити. Тоді Ігор був категоричним.

– Дітей не віддам, роби собі там, що хочеш, але діти будуть зі мною.

– Не дурій, – говорила Алла, – тут майбутнє і цивілізація, а там одне виживання! Тут у них буде краще майбутнє, хоча б шанс на краще життя. Якщо ти хочеш їм щастя, то погодишся.

Я Ігоря в тому підтримую, що діти мають жити там, де їх люблять, а не там, де махають перед носом євриками, заманюючи, а потім у дитини, ні безумовної любові, ні матеріальних благ.

Ми з Ігорем були дуже щасливі, що він отримав квартиру, ми разом робили ремонт, вибирали шпалери та штори, плитку, ламінат… Д

іти вибирали в свою кімнату меблі, я знайшла з ними спільну мову, звичайно, на «мама» я не розраховую, але вони люблять, коли я їм читаю наніч, кажуть, що в мене набагато краще виходить, ніж у тата.

І ось приїхала Алла додому з великими претензіями і без грошей. Коли побачила мене, то просто сказилася:

– Забирайся звідси, ти!, – верещала на мене.

– Сама забирайся! Я тут живу!

– Та хто ти така?!

– А ти хто?

Вона заявила, що вона законна дружина і має законні права на цю квартиру, як і на дітей. Коли приїхав Ігор, то у нас вияснення стосунків було просто в розгарі. Жіночка собі уявила, що вона обдурена в усіх своїх сподіваннях, бо її чоловік іншу знайшов.

– Ти сама казала, що виходиш заміж за німця, – сказав Ігор, – Якщо ти за цим приїхала, то я даю згоду, але квартиру тобі не дам.

– Та зараз! Розмріявся! Я маю на нього всі права!

Далі зі школи прийшли діти і сварка стихла. Звичайно, що вони зраділи мамі і просили її залишитися. Алла переможно на мене подивилася, мовляв, забирайся.

І я просто стала ні в сих, ні в тих стала, бо на квартиру я давала свої гроші, тут не одна тисяча зелених з моїх заощаджень, а виходить, що я їх просто кинула на вітер, довіряючи лише чесному слову Ігоря, довіряючи любові між нами.

А суто з юридичного боку, я тут взагалі не маю жодного права, така собі добра тьотя, яка вирішила зробити ремонт таткові з дітьми.

Але Алла в будь-якому випадку буде при грошах, бо й у німця щось урвала, і тут урве з цього безпомічного Ігоря, який точно не буде її ображати, бо ж діти так раділи їй. Аж заздрість збирає, що жінка так собі може життя влаштувати, а я просто якась рідкісна наївна жінка.

А ще мені болить, що діти так швидко мене забули, адже я фактично два роки з ними кожного дня жила, вони від мами стільки уваги не бачили, як від мене. Обдурена з усіх боків, не знаю, як вчинити.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page