Були ми з подругою просто нерозлучні, разом в школу, разом в училище, разом на танці. Гарна була Галя, очей від неї не могли відвести, а я ж на її фоні губилася зовсім. Хто ж знав змалку, що дружити треба з дівчиною менш красивою, ніж ти.
Але наче нашій дружбі це не шкодило до пори до часу.
З’явився в нашому селі хлопець, гарнииииий! І, звичайно, почав він клинці до Галі підбивати, а вона просто ні як не ведеться.
Він її в кіно запросить, а вона мене за руку хап і з собою бере і ще й каже:
– Не смій від мене й на крок відійти!
Не піти на гульки з Остапом вона не могла, бо ж був він сином директора фабрики, приїжджав до бабусі на літо, а ось тепер вигудів та вже й дівчатам голови крутить.
От батьки Галі й тішилися, що буде їхня донька як сир в маслі кататися і випихали її на побачення до нього.
Розумієте, якби він Галі хоч трохи подобався, то я б і не ходила з нею, але вона не хотіла з ним гуляти.
– Який він нудний, – казала вона мені, – Я не хочу біля нього стояти!
А я хотіла! І стояти, і йти, і говорити, і в очі його заглядати.
Але ж де він на мене подивиться, коли Галя поруч. Та й пішов вже він на принцип, бо не звик, щоб йому якась сільська дівчина відмовляла.
Так тривало одне літо, далі друге і вже планує Остап женитися на Галі, а я й далі ходжу з нею за руку, бо вона мене не відпускає.
Батьки Галю таки дотиснули і вона погодилася вийти за нього заміж, а мене бере дружкою. От тоді я й зробила помилку.
На весіллі молодий був за кермом і забирав Галю на розписку. Їхали вони в машині самі, тому ніхто не знає, що там між ними трапилося. Ми тільки ззаду бачили, як машина просто на шаленій швидкості рухається по трасі. Далі був лісовоз.
А потім я зрозуміла, що при надії і зробила другу помилку.
Спочатку мама моя думала, що мені так зле, бо я переживаю через втрату подруги. Але далі все стало явним і я нічого кращого не придумала, як сказати, що дитина від Остапа.
Люди повірили, бо я крутилася біля них завжди, Остап мене інколи проводжав. Мама моя втішилася, що матиме онука директора заводу.
Але далі директора звільнили, все розпалося і всі почали просто виживати.
Тепер вже мама бідкалася на мене, що в такий важкий час я ще з дитиною на її шиї.
Важко було мені невимовно, допомоги ніякої не було, працювала то за продукти, то за талони.
Возила речі продавати через кордон.
Таке було враження, що я залізла в колесо і кручу його на шаленій швидкості, хоч і не маю цього робити.
Мені хотілося сказати правду, але вже було пізно.
Справа в тому, що дитина була не від Остапа, а від хлопця, який мене любив. Тоді, коли я дізналася, що вони таки розпишуться, я й наважилася на зустріч з Іваном.
Я певна, що він би женився на мені, але як я сказала, що дитина не його, то не захотів він зі мною бути.
Навіть не дивився в мою сторону.
Він оженився, має діти, дружину і онуки. Добре живе, хороший чоловік і батько.
І я б могла отак жити, як його дружина, але ж ні, захотіла чогось, чого й сама не розуміла.
Так з тим секретом і на той світ піду.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
