Коли столи накривала, дітей одягала і сама себе в поряд приводила. паралельно гостей зустрічаючи, то й не помітила, що одна гостя просто зникла. Уже коли всі до столу сідали, то ми побачили, що свекрухи немає. Довелось просити гостей зачекати і їхати до неї дізнатись, що ж сталось.
Переживали дуже, адже зі здоров’ям у неї не все гаразд. А вона сидить захлипана. Виявляється, що я винна. Уявіть я й досі не розумію, а що я не так сказала?
На весіллі, коли свекруха сказала мені, що все життя мріяла про доньку, і тепер вона нарешті стала таки мамою і отримала донечку, я не надала цим словам особливого значення. Я була далеко не дитиною і знала, що так говорять часто, а потім все забувається.
Час покаже. Але в цьому випадку нічого не забулося.
У шлюбі з чоловіком я вже 12 років, у нас є дві чудові спільні дочки – 8 та 6 років, ну і мої дві від попереднього шлюбу. Дівчатка люблять бабусю, та й справді свекруха можна сказати в мене ідеальна. Вона ніколи не лізе з порадами, завжди уточнює, як одягнути онучок та чим нагодувати.
Дітей вона ніколи не ділила і всіх обдаровує і голубить однаково. На неї можна розраховувати і в складних ситуаціях, наприклад, якщо діти занедужають або їх нема з ким залишити. А найголовніше, що після весілля вона сама віддала нам свою трикімнатну квартиру. Нині вона проживає із мамою своєю в селі.
Хоч там і немає поки усіх зручностей, моя свекруха пішла на цей крок свідомо. А все для того, щоб дітям та онукам добре і зручно було. Сказала, що велика родина повинна жити у великому домі.
І можна було б сказати, що мені дуже пощастило, ось тільки одне є “але”. Як тільки я розписалася із другим чоловіком, свекруха моя чомусь вирішила, що невістка зобов’язана називала її «мама». Однак, якщо для кого це дрібниці, то для мене це стало просто невимовно.
Справа в тому, що моєї мами вже давно немає. Вона залишила цей світи уже давно і для мене саме слово “мама” наповнене геть іншим сенсом, ніж для інших. Я просто не можу назвати так якусь сторонню людину. У мене є “мама” моя мамуся, яка з неба дивиться на мене, слухає, вона приходить до мене у снах. Ну не можу я так назвати чужу мені, хай і дуже добру, людину.
Така моя позиція сильно засмучувала свекруху.
— Що ж мені ще для вас зробити, як заслужити любов, щоб ти мене, нарешті, рідною стала вважати, – чую від свекрухи часто.
А нещодавно у нас був ювілей подружнього життя. Зібрали ми гостей, всі збиралися сісти за стіл, але потім з’ясувалося, що свекрухи нема. Коли почали її шукати, то молодша донька сказала, що бабуся в сльозах пішла.
Коли ми поїхали за нею на вокзал, то виявилось, що вона випадково почула розмову мою і чоловіка. Я саме зачіску доробляла і сказала, дослівно, чоловіку своєму:
— Йди, запрошуй свою маму до столу.
Бачте їй прикро, що після скількох років і усього для нас нею зробленого я й досі вважаю її “мамою чоловіка”. Я мала б сказати не “свою маму” а просто “маму”.
Тут, несподівано, мій чоловік повертається і починає прямо при свекрусі мені вимовляти. Він сказав, що його мама дійсно дуже багато для них робить, ніколи в допомозі не відмовляє і квартира теж її. Посміявся із мого принципу:
— Мама так старається. Дітей піднімати допомагає, і до садка відведе зі школи забере. Це прояв неповаги, невже тобі не зрозуміло? – запитав він аж почервонівши від обурення.
Тепер у нас мало до розлучення не доходить. Бачте, скільки років нікого це не турбувало, а тепер прямо візьми і скажи.
Не знаю, як бути. я не можу, просто не мжу вимовити це.
Може хто підкаже, як вийти із цієї ситуації. Я люблю свекруху, люблю свого чоловіка і хочу зберегти сім’ю. А все руйнується через одне лиш слово.
Як мені виправити ситуацію, підкажіть?
03,07,2023
Головна картинка ілюстративна.
