fbpx

Коли у мій двір заїхала машина до самого верху завантажена речами, я вирішила, що адресою помилились. Вийшла пояснити, що не туди заїхали, аж тут Тетяна на зустріч. Знаєте, я ніколи не думала, що у цієї людини стане совісті от так вчинити

Коли у мій двір заїхала машина до самого верху завантажена речами, я вирішила, що адресою помилились. Вийшла пояснити, що не туди заїхали, аж тут Тетяна на зустріч. Знаєте, я ніколи не думала, що у цієї людини стане совісті от так вчинити.

У моєї сестри діти дуже довго після неї спадок ділили. Мені було прикро бачити, як двоє рідних людей не могли поділити стареньку хатину в селі і через те навіть у відповідні структури звертались. Три роки та епопея у них продовжувалась, аж доки у будинку вітром дах не зняло. Ремонтувати не стали, так і стоїть та хата під снігами і дощами без стріхи сиплеться. Нікому вже й не треба.

Хоч і один у мене син, та я вирішила завчано майном своїм розпорядитись. Нема чого гріха на душу брати, сина я мала хорошого. Не знаю, якою він там був людиною, чи сім’янином, а от син він був уважний, добрий, розуміючий. Заздрили мені і подруги і знайомі бо за першим покликом він у мене вже був і допомагав і гроші давав. Та що казати, як його не стало, я сиротою у світі залишилась.

Ще за синового життя я на нього переписала свою хату. Дім у мене великий у місті, то він одразу його на себе і оформив. Мені казали, що я дуже поспішила, але я відмахувалась. Хто, хто, а От мій Олексій точно на вулицю мене не вмставить і не залишить під парканом. А мені 70 тоді було, мало що чекало? он, сестричка моя,також не думала у 65 Богу душеньку віддати, а хто питав.

Однак, першим у засвіти мій син пішов. Сталось те так несподівано і настільки безглуздо, що у голові досі не вкладається. Лишилася я одна у цім світі зовсім.

Як я жила останні місяці я й пояснити не можу достеменно. Якось, десь, щось. У мене весь той час у одну велику сіру кашу перетворився. ні дня, ні ночі, лиш сльози.

З того стану мене невістка колишня вивела. Ми із Тетяною ніколи не мирились весь час у нас була якісь непорозуміння. Все їй Олексій був не таким хорошим батьком, не таким добрим господарем, не таким дбайливим чоловіком. Все вона мені у вину ставила те, що він про мене дбав. “З сім’ї гроші забирає, вам не соромно?” – ото єдине що я чула від неї останні роки.

Ну а тут я виходжу і бачу що на подвір’ї стоїть машина завантажена речами. Думала, що помилились, але ж ні. То Тетяна до “себе” додому із дітьми приїхала жити.

— Усе, як бути має, – каже сухо, – за Олексієм мені частина будинку і дві частини дітям. Перший час будемо якось усі разом тулитись, а вже згодом  я відділю свою частину будинку від вашої, аби вам менше на очі попадати.

Уже коли я голову підняла і кинулась в усі дзвони калатати, дізналась, що віднині маю лиш одну кімнатку і частину кухні і то, з ласки Тетяни.

Тепер кажу усім і повторюю постійно: доки живий, своєї хати нікому не віддавай.

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page