Вони сиділи за столом і мовчки вечеряли. При цьому у кожного перед обличчям світився екран свого мобільного телефону.
– І що там у тебе цікавого? — автоматично спитала дружина, не відводячи при цьому очей від свого мобільного.
— Наші гратимуть із поляками, — буркнув чоловік. — У стикових матчах. Нам не пощастило
— Ти як завжди про свій футбол? — хмикнула дружина.
— А ти сама про що читаєш? — посміхнувся чоловік. — Знову про фітнес? Продовжуєш мріяти про схуднення? Краще б почала займатися. Даремно, я тобі велотренажер купив?
— Ти його собі купив.
— А подарував тобі.
— Ой, не можу таке читати! — раптом вигукнула дружина і кинула свій телефон на стіл. — Пишуть всіляку нісенітницю.
— І що за нісенітницю написали сьогодні? — Зацікавився чоловік, вимикаючи свій телефон.
— Один чоловік п’ять років тому пішов винести сміття і досі не повернувся. Уявляєш?
— Чому не повернувся?
— Ніхто не знає. Його ж не знайшли.
— Нічого собі, якесь безглуздя. — Чоловік підозріло глянув на дружину. — І тобі його не шкода?
— А чого його шкодувати? Він, мабуть, втік до іншої жінки.
— Хм, — Чоловік раптом замислився. — А може в чоловіка втрата пам’яті. І він заблукав, а у нього не було з собою паспорта. Зараз взагалі таких випадків повно. Лікарі кажуть, у чоловіків щось стається з головою від постійних переживань. Дружини їх пресують, от вони й того. Я, до речі, вже багато разів читав про таке. Дивно, звичайно, але чомусь найчастіше зникають саме чоловіки, особливо, коли виносять сміття.
— Стривай! — Дружина раптом озирнулася на двері. — Я не пам’ятаю, ти вранці виносив сміття чи ні?
— Забув. Зараз повечеряю та винесу.
— Гаразд.
Коли вечеря була з’їдена, чоловік встав і пішов до своєї кімнати. За хвилину, звідти пролунав його голос: — Де мій новий светр?
— У шафі, — крикнула спочатку дружина, потім схаменулась. — А навіщо тобі новий светр?
— Про всяк випадок, — відповів з кімнати чоловік.
— Чого?
Дружина поспішила до чоловіка, і побачила, як той неквапливо переодягається в новий одяг.
— Куди це ти збираєшся? — Здивувалася дружина.
— Я ж казав, виносити сміття.
— У всьому новому?
— Звісно. Я зараз ще й куртку нову вдягну.
— Ще чого! — Дружина вихопила з рук чоловіка светр. — Теж мені, вигадав. Одягайся, як завжди, своє старе пальто та капці. Тут нема куди йти, смітник поряд.
— Ага, а як же. — Чоловік взяв з шафи інший светр і почав квапливо його натягувати. — Я сьогодні ще й гроші з собою візьму.
— Навіщо тобі гроші? – ахнула дружина.
— Ну, ти чого, забула чи що? Ти ж сама щойно прочитала, що чоловіки зникають, коли вони виносять сміття. Тому, я маю бути готовий на всі сто.
— На які ще сто?
— На сто варіантів. Може, в мене теж дорогою пам’ять пропаде?
— А ти візьми з собою паспорт.
— А раптом я його разом зі сміттям викину?
— Навіщо?
— Та у мене ж із головою в цей момент будуть проблеми. І якщо я буду одягнений у все старе, куди мене відправлять? Правильно, в якусь нічліжку для безхатьків. А потім запроторять у божевільню, і… Сама розумієш.
— Не розумію.
— Та що тут розуміти? Якщо я буду одягнений з голочки, та ще й з грошима, мене, можливо, підбере і пригріє, якась співчутлива жінка.
— Ах, жінка?!
— Зрештою, навіть у божевільні до мене, чистого і з грошима, ставитимуться з повагою. Розумієш?
— Розумію… — Дружина покрутила пальцем біля скроні. – Розумію, що в тебе вже з головою проблема.
— Знаєш що, люба… — Чоловік зробив скривджене обличчя. — Береженого Бог береже. Дай мені грошей.
— Ні, любий, грошей я тобі не дам.
— То й добре! – вигукнув спересердя чоловік. — От не повернуся сьогодні, подивимося, як ти будеш співати. Згадаєш, як пошкодувала для мене грошей. Гаразд. Пішов я. Про всяк випадок — прощавай, дружино.
Чоловік попрямував до дверей, але дружина стала в нього на шляху.
— Дай дорогу, — похмуро сказав він.
— Ні, любий, тепер я тобі не дозволю виносити сміття.
— Як це? — розгубився чоловік. — Тільки сьогодні не дозволиш?
— Взагалі ніколи не дозволю.
— І що, ми тепер його з балкона викидати будемо?
— Я сама виноситиму.
— Ну ось, — зітхнув чоловік. — Ти позбавила мене останньої надії.
— Надії? — Дружина підозріло подивилася на чоловіка. — Якої ще надії?
— Ну як? Я сподівався, що хоч у чомусь буду тобі корисним.
— Ні. — Видно було, що дружині важко даються ці слова, але вона, все ж таки, твердо сказала: — Мені чоловік дорожчий за якийсь там пакет зі сміттям.
— Ну, гаразд! — Чоловік покірно кивнув головою. — Тоді мені доведеться включити телевізор і дивитися футбол. Що ж іще мені залишається робити?
O. Anisimov.
Фото ілюстративне.
