Коли я була молода, то попала в таку ситуацію, коли не могла визначити де правда, а де брехня. Моє чуття говорило мені одне, але мене переконували в тому, що я собі все надумую. Я тоді вирішила питання кардинально, а от зараз цікаво спитати чи я все зробила правильно

У нас з чоловіком було справжнє кохання, жили ми в його однокімнатній квартирі і планували бути щасливими довіку. Але з появою дитини все кардинально змінилося.

Чоловік став затримуватися на роботі, казав, що так хоче заробити більше грошей, щоб купити більшу квартиру, але те, як він себе зі мною поводив мені багато про що говорило.

І ось я вирішила, що треба з кимось порадитися і вибрала жилеткою свою найкращу подругу, яка ще була дружкою на нашому весіллі. Відвезла дитину до батьків, а сама до неї виливати душу.

І отак ми засиділися допізна, бо Марта мене переконувала, що я все собі придумую і чоловік просто стомлюється від того, що не може ніде відпочити – на роботі завал і вдома дитина плаксива.

Аж раптом дзвінок у двері, Марта здивувалася, хто то може бути і ми обоє вийшли в коридор, а за дверима мій чоловік!

– Андрію, а що ти так пізно робиш, – спитала я його.

– Я за тобою приїхав.

– Але звідки ти знаєш Мартину адресу?

– Та батьки твої дали, бо я був у них, а до тебе не додзвонився.

Марта аж обурилася, що я могла на неї таке подумати.

– Я твоя подруга, а ти мене в такому підорюєш?

Я їх обох перепросила і ми з Андрієм приїхали додому. Кілька днів все було знову добре, чоловік приходив вчасно і був уважним, але, коли на наступні вихідні його знову викликали на роботу, то я знову пішла до подруги, щоб знову себе не накручувати.

Я підійшла під під’їзд і побачила світло у її вікнах, тому була певна, що вона вдома. Але мені ніхто не відкривав, хоч я чула кроки в коридорі. Я вийшла на вулицю і розгублено роззиралася і тоді побачила машину свого чоловіка. Я почала йому телефонувати, але він не брав трубку, як і Марта.

Все було зрозуміло, але не для них. Коли Андрій прийшов пізно вночі, то він не зрозумів, чому я така.

– Я був на роботі!

– Я бачила твою машину біля її під’їзду!

– Слухай. У мене поширена марка і колір.

– Ні, я бачила твої номери.

– Ти не могла бачити, бо мене там не було! Помилилася на цифру, а тепер мені таке говориш!

Я вже почала сумніватися, що я бачила його номер, адже не сфотографувала машину. Подруга теж запевняла мене, що була з іншим і не могла мені відкрити.

– Люба, ну чому ти така. Так, у мене був чоловік і я не хотіла нікому відкривати. Тим більше, що ти б одразу з порогу свої проблеми почала виливати і збила б мені весь настрій. Твій Андрій гарний чоловік, але він не в моєму смаку.

Я знову була розгублена, а тоді вирішила, що якщо це була машина не мого чоловіка, а когось із жильців, то вона там буде припаркована. Я ходила до Марти під вікна цілий тиждень, але машини, схожої на мого чоловіка, не було.

Чоловік і далі затримувався, Марта мала часто закриті переді мною двері і я зрозуміла, що я просто метаюся з кута в кут. Дитина мене не бачить, бо я пильную Марту, я те й роблю, що думаю з ким Андрій, я втратила сон і спокій і геть собі не подобалася.

Тому я подала папери на розлучення і переїхала до батьків.

Андрій ще приходив і переконував мене в тому, що я все наплутала і у нього нічого з Мартою не було, але я йому не вірила. А далі переїхала за кордон до своєї сестри і більше з ними не спілкувалася. Далі батьки переїхали до нас і ми живемо тут.

Я самотня поки і мені все частіше приходить думка – чи я правильно вчинила тоді? Як ви гадаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page