fbpx
Історії з життя
Коли я дізналася, що при надії, молодшому синові було 6 місяців, старшому 11 років. Я вже на той момент вийшла на роботу, з малюком у відпустці знаходився чоловік. Коли повідомила чоловікові, він відразу сказав: «прогодуємо! Картоплі на всіх вистачить». Я ж була у відчаї

, здебільшого мені було шкода себе (знову недоспані ночі, знову зайва вага, нестача грошей і багато чого іншого). Спасибі чоловікові і мамі, які підтримали і сказали: «Давай, не роздумуй! А раптом ще й дівчинка буде?!».

Старший син питав, чому я весь час плачу, я сказала, що знову при надії, він не розумів, що може бути ще якийсь вихід, крім появи на світ малюка і тому теж зрадів цій новині. Вдома дивилася на малюка і думала, чим цей гірший за того, що лише готується до появи на світ?!

Загалом, плакала і соплі жувала два тижні, але вирішила, що я не можу і не хочу ще на два роки випасти з життя. Я зважилась на радикальний крок, призначена була і дата. Та все ж, десь на рівні підсвідомості, я шукала аргументів, які б дозволили мені не робити гріха. Лазила різними форумами, шукала підказок. І знайшла. Сотні історій від жінок, які безмежно шкодували про поспішний крок, який вже ніколи не відмінити не повернути назад.

У запланований попередньо день, я прийшла і сказала, що готова стати матір’ю втретє, стала на облік. Лікар настільки зраділа, ніби це вони передумала.

Я стала матір’ю довгоочікуваної доні – це справжнє щастя! Не буду описувати, скільки всього чудового сталося у нашому житті завдяки цьому маленькому чуду. Та не все було так гладко, коли моїм молодшим дітками було 3 і 2 роки, не стало мого старшого синочка.

Дякую Господу, що дав мені мудрість і підказку не робити дурниць! Дорогі жінки, бережіть своїх дітей!! Це дар Божий!

Юлія, 34 роки.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!