Якось так вийшло, що я зовсім не схожа на свою матір. Вона слабохарактерний людина, яка не здатна сама прийняти рішення. Я вольова, незалежна і дуже цим задоволена. Багато років я виконувала в будинку роль господині: готувала, прибирала і навіть за покупками ходила сама. Мати постійно пропадала в своїй лабораторії, де працювала науковим співробітником, а батько на заводі. Так і жили доти, поки я не зустріла свого майбутнього чоловіка і не пішла на свій хліб. Коли я йшла з дому жити з чоловіком, сусіди думали, що у нас хтось на той світ перебрався, так мама волала на весь під’їзд: «На кого ти мене покидаєш!».
Відтоді я раз у раз чула від матері, як їй важко живеться. То вона забула вимкнути праску, і довелось викликати пожежників, то вона набрала повний візок продуктів, при цьому залишила гаманець будинку. Я бігла до неї після кожного дзвінка, допомогти, заспокоїти, показати, прибрати, приготувати. Мій чоловік дуже нервує з цього приводу, адже не розуміє моєї опіки над батьками. Він не розмовляв зі мною, коли я летіла посеред ночі і їхала на таксі в інший кінець міста, адже маму треба було поняньчити.
Все стало ще гірше, коли батько вийшов на заслужений відпочинок. Ясна річ, він занудьгував від неробства і знайшов собі заняття до душі. Під приводом ремонту старої машини цілими днями він проводить в гаражі разом з сусідом. Там вони не тільки гайки крутили, а неабияк прикладались до гарячих напоїв. Мама не знала що й робити! Вона, ясна річ такого прийняти не могла. За багато років шлюбу, батькові навіть по великих святах не дозволяли пригубити, а тут таке! Мій день дзвінком від матері, яка вся в сльозах і закінчується тим же. Вона благає приїхати і розібратися з батьком.
Одного разу, я таки не витримала і приїхала. Ну так, батько був трохи веселенький. Мені він навіть сподобався в такому стані. Я, напевно, залишившись з матір’ю наодинці, теж би шукала куди втекти. Заради пристойності я провела виховну бесіду і на цьому моя місія закінчилася. Мати явно залишилася незадоволеною результатом. Я ж не влаштувала сцену і не волала, так, що сусіди чули, просто обійняла, сказала. що розумію його, але це не вихід і все.
Дзвінки від матері не припинилися, мабуть, батько не прислухався до моїх слів і продовжує «ремонтувати» в гаражі машину. Трохи поміркувавши, я вирішила, що пора вже і навчити матір бути дорослою і відповідальною людиною. Це її життя, її чоловік і її негаразди. Мені б зі своїми розібратися!
Як їй пояснити це? Як дати зрозуміти, що я не можу вічно все вирішувати і виправляти? Мій чоловік мене скоро поверне назад в батьківське гніздо, адже я там частіше, ніж у себе вдома. Мої сили і терпіння закінчуються.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
