Коли я набрала Олену знову, вона не взяла трубки. То було дивно, адже спілкувались ми із колишньою невісткою досить тепло, а тут, третій тиждень не відповідає і не привозить онука. Чоловік узяв телефон у сусіда, набрали її, а вона одразу і відповіла. Коли ж на тому боці зрозуміли, що то ми, почалось казна-що.
Напевне, Артем буде моїм єдиним онуком, бо донці уже за сорок і вони не збираються із чоловіком приводити у світ нащадків, а другій дружині мого сина меншого, третя дитина ні до чого, те вона одразу сказала.
От і виходить, що онук від першого шлюбу мого сина для нас із чоловіком єдиний і дуже дорогий душі. Та й Артемко до нас завжди горнувся. Ну а як, якщо я його вибавила, доки син із невісткою на заробітках були.
Майже від появи на світ, ми із чоловіком Артемку тата і маму замінили. Син із невісткою у Англії працювали, ото нам привезли ляльку і гору одежі і повзунків і вернули туди звідки прибули. Ми їх не засуджували, знали, що заробляють вони гроші на власну квартиру, та стартовий капітал на власну справу.
Я онука вчила на мене баба казати, бо мале дитя, яке зі мною до п’яти років жило і бачило тата із мамою три рази на рік, ніяк не могло зрозуміти, чого оті чужі тітка і дядько йому батьки, а ми із чоловіком дід і баба.
Коли вже діти квартиру придбали і приїхали онука забрати, то він на весь голос волав. Мусила я їхати із ними у місто і побути там три тижні, доки Артем звик до них і до нового місця. Однак, мені невістка не раз казала, що ніколи не відчула від нього ні того тепла, ні тієї любові з якою він до нас ставився:
— Доведеться змиритись, що дещо я таки втратила назавжди. – говорила вона із сумом.
Не знаю, як у них там так вийшло, але не було щастя молодій родині у власній квартирі. Чи то на заробітках то одне, а під одним дахом то інше, але вже за два роки син із невісткою розлучився.
Майже одразу після розлучення, мій Макар повернувся у Англію. Чи там його та Орися вже чекала, чи нагодилась одразу, але за пів року вони і розписались.
Невістка із онуком залишилась у їхній квартирі жити. З нами вона завжди гарно спілкувалась, ми радо їх обох приймали на гостині, онуку допомагали. Ну а чого ні? Те, що Олена із Макаром розлучились не означало що стала вона і онук нам чужими. Та й для кого нам жити?
П’ять років ми от так розмірено собі жили. Макар про сина не забував, гарно з Англії допомагав дружині колишній. Артем кілька разів їздив до тата в Англію, Макар оплачував усі гуртки і заняття плаванням. Все було добре, ніяких питань, аж доки не занедужав мій чоловік.
Якби не синові заробітки, навряд ми б і врятували мого Семена. Стільки грошей пішло, що могли б ми ще дві квартири у столиці придбати. Зайшли в борги і ми і син наш. Але, врятували, на ноги поставили, ходить і радіє кожному дню.
Звісно, після таких витрат мови про те, щоби на колишньому рівні допомагати невістці і онуку вже немає. Тут аби самим на хліб вистачило та за воду заплатити. Кілька разів Олена телефонувала з проханням передати кошти як не на одяг, так на оплату чергового репетитора, але ж ми таких сум просто не мали, тому і відмовляли.
Після останньої нашої розмови і чергового прохання невістки, на яке вона отримала відмову, трубку брати коли я дзвоню вона припинила. Я місця собі не знаходила. Ні сваха, ні Олена, ні Артем не відповідають, ну от що можна подумати собі?
Чоловік узяв мобільний у сусіда, набрали і почули “Алло”. Коли ж Олена зрозуміла, що то ми телефонуємо, то почалось щось геть не зрозуміле:
— А що? Раптом згадали, що у вас є онук, а чи перевіряєте чи вижили ми без ваших подачок? Не соромно вам мене турбувати після того, як ви від єдиного онука відхрестились? – і кинула слухавку.
З Макаром Олена також розмовляти не стала, каже, що він не тато, якщо для сина шкодує грошей.
А мені так прикро, так тоскно на душі. Я так сумую за своїм онуком, так хочу його голос почути, побачити.
У мене пенсія є. Оце думаю, а може онуку переслати? Звісно, то не великі гроші, але все, що маємо. Можливо хоч тоді дозволить Олена із ним спілкуватись.
Як думаєте, надія є?
Головна картинка ілюстративна.
