fbpx

Коли я набрала Олену знову, вона не взяла трубки. То було дивно, адже спілкувались ми із колишньою невісткою досить тепло, а тут, третій тиждень не відповідає і не привозить онука. Чоловік узяв телефон у сусіда, набрали її, а вона одразу і відповіла. Коли ж на тому боці зрозуміли, що то ми, почалось казна-що

Коли я набрала Олену знову, вона не взяла трубки. То було дивно, адже спілкувались ми із колишньою невісткою досить тепло, а тут, третій тиждень не відповідає і не привозить онука. Чоловік узяв телефон у сусіда, набрали її, а вона одразу і відповіла. Коли ж на тому боці зрозуміли, що то ми, почалось казна-що.

Напевне, Артем буде моїм єдиним онуком, бо донці уже за сорок і вони не збираються із чоловіком приводити у світ нащадків, а другій дружині мого сина меншого, третя дитина ні до чого, те вона одразу сказала.

От і виходить, що онук від першого шлюбу мого сина для нас із чоловіком єдиний і дуже дорогий душі. Та й Артемко до нас завжди горнувся. Ну а як, якщо я його вибавила, доки син із невісткою на заробітках були.

Майже від появи на світ, ми із чоловіком Артемку тата і маму замінили. Син із невісткою у Англії працювали, ото нам привезли ляльку і гору одежі і повзунків і вернули туди звідки прибули. Ми їх не засуджували, знали, що заробляють вони гроші на власну квартиру, та стартовий капітал на власну справу.

Я онука вчила на мене баба казати, бо мале дитя, яке зі мною до п’яти років жило і бачило тата із мамою три рази на рік, ніяк не могло зрозуміти, чого оті чужі тітка і дядько йому батьки, а ми із чоловіком дід і баба.

Коли вже діти квартиру придбали і приїхали онука забрати, то він на весь голос волав. Мусила я їхати із ними у місто і побути там три тижні, доки Артем звик до них і до нового місця. Однак, мені невістка не раз казала, що ніколи не відчула від нього ні того тепла, ні тієї любові з якою він до нас ставився:

— Доведеться змиритись, що дещо я таки втратила назавжди. – говорила вона із сумом.

Не знаю, як у них там так вийшло, але не було щастя молодій родині у власній квартирі. Чи то на заробітках то одне, а під одним дахом то інше, але вже за два роки син із невісткою розлучився.

Майже одразу після розлучення, мій Макар повернувся у Англію. Чи там його та Орися вже чекала, чи нагодилась одразу, але за пів року вони і розписались.

Невістка із онуком залишилась у їхній квартирі жити. З нами вона завжди гарно спілкувалась, ми радо їх обох приймали на гостині, онуку допомагали. Ну а чого ні? Те, що Олена із Макаром розлучились не означало що стала вона і онук нам чужими. Та й для кого нам жити?

П’ять років ми от так розмірено собі жили. Макар про сина не забував, гарно з Англії допомагав дружині колишній. Артем кілька разів їздив до тата в Англію, Макар оплачував усі гуртки і заняття плаванням. Все було добре, ніяких питань, аж доки не занедужав мій чоловік.

Якби не синові заробітки, навряд ми б і врятували мого Семена. Стільки грошей пішло, що могли б ми ще дві квартири у столиці придбати. Зайшли в борги і ми і син наш. Але, врятували, на ноги поставили, ходить і радіє кожному дню.

Звісно, після таких витрат мови про те, щоби на колишньому рівні допомагати невістці і онуку вже немає. Тут аби самим на хліб вистачило та за воду заплатити. Кілька разів Олена телефонувала з проханням передати кошти як не на одяг, так на оплату чергового репетитора, але ж ми таких сум просто не мали, тому і відмовляли.

Після останньої нашої розмови і чергового прохання невістки, на яке вона отримала відмову, трубку брати коли я дзвоню вона припинила. Я місця собі не знаходила. Ні сваха, ні Олена, ні Артем не відповідають, ну от що можна подумати собі?

Чоловік узяв мобільний у сусіда, набрали і почули “Алло”. Коли ж Олена зрозуміла, що то ми телефонуємо, то почалось щось геть не зрозуміле:

— А що? Раптом згадали, що у вас є онук, а чи перевіряєте чи вижили ми без ваших подачок? Не соромно вам мене турбувати після того, як ви від єдиного онука відхрестились? – і кинула слухавку.

З Макаром Олена також розмовляти не стала, каже, що він не тато, якщо для сина шкодує грошей.

А мені так прикро, так тоскно на душі. Я так сумую за своїм онуком, так хочу його голос почути, побачити.

У мене пенсія є. Оце думаю, а може онуку переслати? Звісно, то не великі гроші, але все, що маємо. Можливо хоч тоді дозволить Олена із ним спілкуватись.

Як думаєте, надія є?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page