Коли я отримала запрошення на ювілей дальньої родички, то була дуже здивована. З тіткою Вірою ми зв’язок підтримували, звісно, але не більший ніж привітання до свят у формі картинок. А тут, прямо іменне запрошення у конверті на пошту і дзвінок. Звідки “ноги виросли” я зрозуміла вже пізніше, коли сиділа за столом і слухала тост.
Гроші у мене завжди є, я їх зберігаю на картці. Мої родичі про це знають адже у нашому містечку тільки один ринок і там у мене п’ять магазинчиків із одягом і з продуктами.
Все це мені не у спадок перейшло, чи від чоловіка дісталось. Після розлучення я була на мілині. Тоді я в з малям на руках пішла простим продавцем на ринок до подруги. Донька до двох років зі мною там була від ранку і до четвертої. там я її годувала, переодягала. А як? Ніхто не біг мені допомагати. Батьки пенсіонери лиш зітхали гірко і казали, що мене їм шкода.
Я сама викручувалась, коли потрібно було купити товар для першої власної палатки. Сама бігала, про все домовлялась. Тепер стала твердо на ноги, чого бажаю й іншим. Я працюю, сама забезпечую доньку, ніхто мені не допомагає.
А нещодавно мене запросила на ювілей дальня родичка. Вона запросила всіх, ніби свято мало відбутись у кафе, а не в двокімнатній квартирці на окраїні. Ось тільки її дочка з чоловіком на свято не завітали, що здалось мені дуже дивним. Онука також не було. Це не зіпсувало свято адже родина у нас справді велика і поки з усіма привітаєшся, то можна й додому вертатись.
І ось, наприкінці вечора тітка заявила, що хоче продати свою хату в селі, квартиру та купити заміський будинок, але не де небудь, а біля столиці. Мовляв. там у подруги була нещодавно і їй дуже сподобалось. От тільки не вистачає грошей, буквально, цитую: “якихось десять тисяч доларів”.
Кредит брати не буде, адже у неї мінімальна пенсія. Дочка із зятем допомагати матері не хочуть, живуть своїм життям. Родичка розповідала про свою мрію зі сльозами на очах. Потім вона повернулася в мій бік і при всіх гостях запитала:
— От і вирішила, що якщо кожен мені позичить по трішки, то я все матиму. От ти Олю, скільки ти мені можеш дати грошей на покупку нерухомості?
– Анітрохи, ваша нерухомість – ваші вкладення, – сказала я коли трішки оговталась від почутого, – Ви мене на свято запросили тільки заради цього? Тоді дарма, я маю на кого витрачати зароблені кошти. Працюю на двох роботах, доньку не бачу… У вас є свої діти, нехай і скидаються вам додому!
Тут у розмову втрутилась племінниця тітки Віри:
— Олю, ми всі знаємо, що ти не із бідного десятка, то ж для тебе дріб’язок. Не прибідняйся, у такий день можна людину порадувати. ти ж бачиш, як для неї це важливо. Потрібно ділитися, тобі більше пощастило – тітці менше.
– До чого тут пощастило? – кажу уже вийшовши з-за столу, – Всі гроші я заробила своєю працею, мені нічого просто так не прийшло. Ні й крапка! Навіть у борг не дам, адже віддавати не буде ніхто. Живе тітка Віра на одну пенсію то й хай живе, треба розраховувати на свої можливості та тверезо оцінювати ситуацію.
Після цієї розмови родичі зі мною при зустрічі не вітаються. Звісно, мені трішки прикро, але йти на контакт першою, чи там прямо шукати зустрічей я не буду.
От тільки мені досі цікаво, а на що був розрахунок? Те свято що, заради мене тільки зібрали?
25,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
