І я після тут не права? Донька моя заміж надумала виходити. Павло у неї вдівець, сам сина виховує. Тут я нічого проти не маю, адже донька моя розлучена і двох діток має. Насторожує мене геть інше. І говорю своїй дитині, пояснюю, а вона мені одне – ти не права, понавигадувала сама собі. Але де тут вигадки? Я кажу як є, хіба ж ні?
П’ять років моя донька до мене зі столиці із діточками приїхала. Вона там заміж вийшла цілих десять років у шлюбі прожила, але не склалось. Давид був маминим сином і як моя доня не намагалась, як не любила його, а одного дня він таки залишив сім’ю і повернувся у квартиру мами своєї.
— Що то за життя у нього? – сваха мені тоді сказала, – Ні відпочинку нормального, ні просвіту якого. Тільки робить і робить, бо у нього діти. Вдома відпочити змоги не має. Я його забрала. він з роботи звільнився і зараз аж поправився.
Ну тут, думаю. усім все зрозуміло. Мені лиш дитини своєї шкода було, бо дуже моя Ліда старалась сім’ю зберегти. Їй не хотілось, аби діти без тата росли. Смішно, але ж вона сім’ю сама і забезпечувала. Давид працював, але всі гроші на себе витрачав, а вона і діток, і за квартиру, і одяг і їжу на всіх. Розумна в мене ліда, тут нічого сказати, гроші заробляти знає як і вміє. От тільки розум і мудрість то різні речі, як життя показало.
Три роки Ліда коло мене була. Тепер її не впізнати – розквітла, усміхнена, у очах вогники. Куди і ділась та пригнічена і смикана пані, що із міста до мене приїхала. А діти? тут їм воля і свобода. бігають цілими днями, ото лиш на обід і вечерю приходять. Село, що сказати.
А тут доня моя заміж надумала виходити. Павло удівець, наш місцевий. дуже хороший господар і людина приємна така, добра. Донці у цьому плані дуже пощастило, адже їй саме такий чоловік і потрібен. У Павла син, у доні двоє діток. Малі одного віку приблизно, між собою прямо дуже гарно ладнають. та й я бачу, що Павло між дітьми різниці не робить. До всіх він однаково ставиться. м’яко так наставляє. поправляє, підказує. Я б і собі такого татка хотіла.
І все ніби як добре, але я проти того, аби вони сходились і говорю доні про це постійно. А причина в тому, що ліда надумала йти жити до нього у дім. Тут то вона коло мене жила, а в столиці квартиру винаймала. Про те, аби щось десь їй купувати і мови не було, бо ж у мене дім великий, а вона єдина дитина. Працює вона віддалено, то нащо їй щось купувати?
Не подумайте, тут не те що я не хочу ліду від себе відпускати. Просто піде вона до нього у дім, там буде хазяйнувати, ремонт вони затіяли там великий, дві кімнати до того будинку прибудувати надумали, ще й веранду розширити. От тільки як би там не було, а хата то не Лідина а Павла і його сина.
Тобто, дитина моя зараз вкладе кошти, здоров’я, шматок свого життя. а потім ні з чим залишиться, якщо щось трапиться, чи як?
От це я їй намагаюсь донести, але вона иене чути не бажає. говорить, що я не права і що Павло із нею ніколи так не вчинить. Вчора я мову завела про це, так вона до сьогодні он дметься. Розмовляти зі мною не має бажання.
І після цього мама не правду говорить? Хіба не даремно Павло зі свого дому йти не хоче? Могли б придбати хату велику і будуватись не треба б було, але ж ні.
Але ви мені скажіть, от хіба я не права?
Олена Тимофіївна К.
23,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
