Коли я переїхала із сім’єю з нашого рідного міста на Захід нашої країни, ми спочатку жили, як і всі евакуйовані у гуртожитку. Пізніше, ми знайшли з чоловіком роботу і винайняли будинок не далеко від міста, але друзів і знайомих із того гуртожитку у нас багато залишилось. Проте найбільше мене вражає Лариса. Уже майже рік ми знайомі і увесь цей час ця жінка не втомлюється мене дивувати.
Моя сім’я зі Сходу нашої країни. Ще в лютому минулого року ми виїхали у першій же евакуаційній колоні. Щиро вірили, що то не на довго, але поки навіть мови немає про те, щоб ми могли б хоча б доїхати до нашого рідного міста – там нині саме пекло. Тож осіли і з усіх сил намагаємось побудувати своє життя тут.
Нас тоді усіх заселили у гуртожиток. Ми слабо розуміли куди потрапили і як повинні жити далі, але вже наступного ж дня із чоловіком пішли шукати роботу. Було складно дуже її знайти, адже якщо пам’ятаєте, тоді все зачинено було. ніхто не розумів, як воно далі буде. Значно пізніше мені і чоловіку таки пощастило – ми обоє знайшли роботу де нині і працюємо. З того гуртожитку ми з’їхали через два місяці у хату яку орендували не далеко від міста.
В нас дуже багато друзів і знайомих у тому гуртожитку з’явилось. Ми там усі були однакові, розгублені, заплакані, усі не розуміли, чого очікувати далі і як жити. Саме це нас поєднало і зблизило. Допомагали одне одному як могли.
Але була серед нас одна жінка – Лариса. Так от вона нас усіх вражала дуже. Вона от ніби, як риба у воді у тій ситуації. Жінка у віці, без сім’ї, але вона знала буквально все і всіх. Здається, вона одна із нас не розгубилась і була активною.
Не встигли ми освоїтись, як вона уже всіх знала і кожному допомагала. Звідки у неї тільки енергія бралась. але вона встигала і волонтерському центру у поміч стати і з нашими дітьми посидіти і в гуртожитку лад наводити. Здавалось, поки ми одне життя живемо, вона три встигає прожити.
Нині Лариса виїхала до Чехії. Там вона влаштувалась на роботу, але про нас не забуває. Уже тричі тільки наша родина отримувала від неї посилки з-за кордону. А скільки моїх друзів розповідали про її допомогу, просто не віриться, що одна людина може стільки зробити.
Там, у Чехії вона організувала наших українців, які там давно працюють і всі разом вони надають адресну допомогу тим хто справді того потребує. Я знаю багато родин для яких допомога Лариси стала порятунком і опорою на певному етапі життя.
Коли ми з нею розмовляємо у неї тільки одне на устах: все добре, все буде добре, не переймайтесь, прорвемось. Жодного разу я не чула від неї ні того, аби вона на життя жалілась, ні якихось докорів у чиюсь сторону.
Я знаю багатьох, хто здався, опустив руки, розгубився, але це не про цю прекрасну жінку. Вона заряджає нас енергією, хоч у самої на старості нічого не залишилось.
Вірю, що дороги, які розкидали нас усіх по світу, колись таки приведуть нас до порогу рідного дому. Щиро дякую кожному, хто допомагає у ці непрості часи.
Наталія Ч.
02,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
