Коли я побачила через вікно Галину Кирилівну із пакетами, вся аж напряглась і приготувалась. Ну як людині пояснити, що вона не права. А діти, ніби відчули.
Як тільки вона у двері подзвонила, так одразу і помчали із голосними радісними криками: “Бабуся, бабуся”. А от я не раділа зовсім, бо знала, що то зараз буде.
Я ніколи не розуміла свою свекруху Галину Кирилівну. Справа в тому, що вона постійно балувала моїх дітей, я вважала це неправильним методом виховання.
Я виховувала їх у строгості, ніколи не потурала їх капризам, бо вважала, що саме так можна виростити самостійних дітей, які в житті покладатимуться самі на себе.
Галина Кирилівна не розуміла і не поділяла моєї думки, що усі оці її цукерки та подарунки можуть розбалувати їх настільки, що вони не знатимуть, як самим на них заробити і очікуватимуть, що хтось має те все от так на блюдечку їм носити.
Не подумайте, що я завжди була із дітками своїми сувора. Я теж люблю заохочувати їхні заслуги, але ті, що дійсно гідні. Я бачила багато дітей, які присіли на плечі своїм батькам, і тепер ті п’ятого кута у домі шукають, не знають, як привчити дитину прибиратись, вчити уроки чи слухатися їх. Я такого у своїй сім’ї не хотіла.
А от моя свекруха була повною протилежністю. Вона діток моїх постійно балувала, все, що вони просили, вона їм давала і купувала, навіть дозволяла бешкетувати, стрибати по ліжкам, не спати допізна і вставати аж в післяобідній час.
Ми ніколи із нею не знаходили спільної мови, точніше я починала голосно відстоювати свою позицію, а вона мовчала і мовчки йшла. Напевно, розуміла, що мене не переконати у протилежному, принаймні, не в той момент. Вона, правда, була дуже мудрою жінкою, але не я. У той момент я була не готова її зрозуміти, зараз я шкодую про це.
Вона завжди купувала дітям солодощі, тортики, цукерки, вона дозволяла їх їсти навіть перед обідом, що мене дуже виводило з себе. Вона дозволяла їм проводити стільки часу у ванній, скільки вони хочуть, і лягати спати, коли захочуть.
Я була впевнена в той момент, що через таке ставлення вони ніколи не зможуть бути самостійними.
Я помилялася щодо моєї свекрухи, вона все робила правильно. Потрібно було радіти, коли вона дарувала моїм дітям дорогі подарунки, солодощі чи іграшки. Насолоджуватись радістю в їх очах, ловити моменти їхнього щасливого дитинства. А я думала лише про те, що тепер бабуся в очах дітей асоціюється зі святом, вони її ніколи не цінуватимуть, як людину. Ображалася на неї, тепер жалкую.
Я не розуміла свою свекруху, доки вона не пішла з життя.
Мої діти втратили бабусю зарано, вона не змогла побачити їхній випускний, весілля або появу їхніх дітей. У мене сльози на очі від однієї тільки думки про це.
Тільки зараз я розумію, що свекруха любила онуків більше за життя і в такий спосіб показували своє любов. Чому я не розуміла раніше, що люди люблять по-різному, хтось через подарунки, хтось через обійми, хтось через слова. Але це все любо, і ці подарунки, і ці цукерки, і ці тортики.
Зараз мої діти дорослі, але зі сльозами на очах і з теплотою в голосі згадують свою бабусю, дуже сумують. Тепер я розумію, що вона все робила правильно.
Я намагаюся брати з неї приклад, розумію свої помилки, намагаюся виправитися і щодня згадую свекруху. Вона була дуже мудра жінка! Ніколи її не забуду і не перестану дякувати їй.
І от тепер я, як і вона колись, біжу із повними торбами солодощів і іграшок до онуків. Невістки знову голосно зітхають і виходять до іншої кімнати. А я згадую Галину Кирилівну і обіймаю, обіймаю моїх онучків.
Нині так мало радості і щастя. Сподіваюся, Галина Кирилівна спостерігає за нами з небес та радіє.
Я все зрозуміла, мамо. Все зрозуміла.
29,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
