У мене звичайна, середньостатистична сім’я – чоловік, дитина. Цього року з’явилась ще одна дитина. Раніше мешкали в іншому кінці міста. Але оскільки у нас поповнення в сім’ї, жити в однокімнатній квартирі стало дуже тісно. Допомогли батьки, були заощадження, тому й купили квартиру в іншому кінці міста, але вже двокімнатну. Стали обживатися.
У тому будинку колись жили, спілкувалася я з однією бабусею. Іноді купувала їй хліб чи ще щось потрібне, що їй потрібно було і так заходила на чай. Але потім спілкування зійшло нанівець, все ж таки робота, діти, чоловік. І ось зателефонувала вона мені сама нещодавно, номер у мене залишився той самий.
Поговорили з нею, та й розповіла вона мені, що недавно діти до неї приїжджали. У її дочки теж дитина маленька, трохи старша за мою. Привезли велику кількість дитячої їжі, речей, щоб їжу бабуся їла чи комусь віддала, та й речі щоб роздала комусь. Ще дочка свої якісь речі залишила, що вона не носить. Ну і запропонувала мені приїхати взяти харчування та речі. Я спочатку сумнівалася якось незручно. А потім вирішила, чому б ні. Що тут такого? Я з першої дитини теж усе роздала. Ну не солити ж х, правда?
Тим більше, що я й речі не проти носити, які дають. Поїхав до цієї бабусі чоловік, забрав сумку. Сумка була дуже пристойною, прямо величезною. Приємно, звісно. Подзвонила їй, подякувала.
Минув тиждень, дзвонить знову бабуся і каже, щоб знову чоловік приїхав, забрав сумку. Вона розповіла своїй дочці, що ми маємо двох діток і зараз у нас скрутне становище, попросила ту зібрати для нас усе можливе у таких ситуаціях. А та людина добра і разом з подругами вони зібрали для нас кілька сумок не тільки речей, але й продуктів, круп, консервації.
Я ледь крізь землю не пішла від сорому. Які нужденні? Запитую у неї з чого вона те узяла, а вона каже:
— Ну, якби вам не було б потрібно, ви б не взяли ту сумку, правда? А допомагати нужденним то ж так прекрасно. Для нас тільки в радість, ти не переймайся.
Я як могла пояснила, що ми не маємо нужди, що все що нам потрібне у нас є, але жінка схоже вирішила, що я таки соромлюсь і ті сумки нам передала таксі.
А вчора до нас приїхала її донька, та не сама. Пані дуже активна і привезла з собою ще кількох таких же як сама аби нам допомагати. Я винесла ті сумки, навіть не розпаковані у під’їзд і пояснила ситуацію. Але ось що найцікавіше спинити їх добрих намірів та прагнення робити добро було неможливо. Вони защебетали мені всі вуха і все намагались вручити стільчик і нову коляску для дитини.
Чоловік у мене терплячий, але через десять хвилин він вийшов і пояснив, як умів що бабуся казна чого навигадувала, а ми не бажаємо отримувати ні від кого допомоги. Видно перестарався. Сьогодні до нас в квартиру подзвонили дві пані із соцопіки, аби перевірити умови проживання дітей.
Довелось впустити і все показати. Пішли сказавши, що все гаразд і триста разів вибачаючись за свій візит.
От скажіть що то таке було? Уже три тисячі разів пошкодувала, що погодилась на допомогу тієї старенької. Оті речі явно не коштувала всього того що я через них пережила.
Головна картинка – intermarium.news.
