Коли я повернувся додому того вечора, моя дружина накривала на стіл. Я глибоко зітхнув розуміючи, що далі тягнути вже просто сил немає. Узяв її за руку і сказав, що маю дуже важливу розмову.
Сіли за стіл і раптом я зрозумів, що нічого не можу сказати. Не знав, як сказати таке максимально м’яко, аби не зачепити її почуття. Мовчання ставало нестерпним. Нічого не придумавши сказав, як є:
— Я подаю на розлучення.
Я вперше бачив свою сильну і незалежну дружину такою розгубленою. Вона лиш і змогла що запитати крізь сльози:
— Чому?
Я не відповів. Того вечора ми більше не розмовляли. Вона тихцем витирала сльози. Я знав, що їй хотілося дізнатися, що сталося з нашим шлюбом. Але як сказати, що більше немає почуттів, що всі думки належать іншій. Її звуть Лариса.
З глибоким почуттям провини я склав документи на розлучення, в яких говорилося, що їй залишиться наш будинок, машина та щомісячне утримання. Вона прочитала все це і порвала на шматки той папірець, натомість вручила мені інший. там була одна єдина умова: ми живемо ще місяць у одному домі і нічим не виказуємо намір розлучитись, адже у сина екзамени. А ще, я щодня повинен виносити її з дому на руках.
Я ще тоді здивувався її недалекоглядності. Ну як можна втратити можливість отримати такі блага? Заради чого? Але Лариса попросила погодитись на такі умови, адже ми зекономимо купу часу і коштів.
Я щодня виносив дружину із кімнати на руках. Дивно? Якщо у перші дні це було не зручно, то потім ми все частіше сміялись. Чотири кроки до дверей спальні і ще десять до вхідних. Як багато спливало у пам’яті, ми встигали поговорити, пригадати, а ще у ці миті нас було тільки двоє на всій планеті. Вона запитувала, які у мене плани, як минув минулий день. Я розумів, що ця людина цікавиться цим щиро, без пафосу і напускної доброти.
Я почав усе частіше порівнювати дружину і Ларису. почав аналізувати їхні дії і слова. Господи! Куди ж мої очі дивились? Лариса щодня запитувала, чи не передумала моя дружина щодо умов. вона уже планувала наше спільне життя. Мені у всьому тому відводилась якась дивна роль. мене там ніби як і не було. Були мандри і покупки, були плани, але не спільні, а Ларисині. Я повинен був лиш забезпечити усе те і все.
Не минуло і місяця, як я припинив стосунки з Ларисою назавжди. Я вимолив прощення у дружини. Сказав, що все зрозумів.
Вона мене пробачила. У нас буде ще одна дитина, вже зовсім скоро. наш син дуже тішиться, що стане старшим братом.
Я радий, що колись, ще юним студентом обрав Світлану за супутницю життя. Ми будували наше теперішнє благополуччя разом, цеглинка за цеглинко. завжди вдвох, Як одне ціле. Якоїсь миті я про це забув.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
