Я не розуміла за що ж я його полюбила. Наче мозок відключився і був лиш його бренькіт на гітарі та смішно падала гривка на очі, а він ввесь час її змахував трясучи головою. Він певно думав, що неймовірно крутий, мені аж смішно було від його самовпевненості, але я полюбила його не за це. Якщо отак по-правді, то я не знаю за що любила його.
Ми зустрілися на студентській вечірці, де дуже хочеться когось полюбити і байдуже кого, от саме випадок звів нас разом в кімнаті, мені хотілося когось любити і він попався під руку.
Запросив мене до себе додому і я прийшла. Він бринькав на гітарі, а я сиділа і слухала, милувалася ним, щось в ньому було чи я просто хотіла аби було? Ми почали зустрічатися, я була дуже щаслива. Але віддавала собі звіт, що ми розстанемося так само легко, як і зійшлися, я ж просто на ньому тренуюся любити когось вже по-справжньому.
Але розставання зі Стасом мене кольнуло набагато глибше, ніж я собі думала.
– Ми ж не мутили нічого серйозного, – казав він на моє німе питання.
Так, не мутили, але я провела кілька місяців виясняючи, чому мене так зачепило, невже я його полюбила по-справжньому?
Далі через рік я зустріла гарного хлопця, мені було двадцять три і я думала, що вже готова до життя, весілля і дітей.
І тут знову я зустріла Стаса. Він почав телефонувати. Просити про зустріч, запрошувати в гості, де він так само бринькав на гітарі і закидав голову, в серці защеміло і я залишилася з ним. Я думала про весілля і діток, які будуть схожі на нього, а він почав всіма силами показувати, який він непридатний до ролі чоловіка.
Спочатку я не розуміла звідки такі причіпки та слова, для чого це все, а потім до мене дійшло – він так хоче аби я сама пішла від нього. Йому мене просто трохи шкода, адже я заради нього покинула хлопця, а тут він вже не може вказати мені на двері аби не почуватися редискою.
Я пішла, було дуже важко і я не розуміла, чому моє серце обрало цього хлопця, щоб так полюбити. Є набагато гарніші і успішніші чоловіки, які мені пропонують руку і серце, а в мене в думках тільки він.
Не знаю, що там сталося, але через кілька місяців він сам мене знайшов і попросив вернутися назад.
– Не можу я без тебе, вертайся, – сказав і я на крилах полетіла, бо бачила проблиски любові в ньому.
Я з такою силою взялася вити наше сімейне гніздечко, що сама собі дивувалася. Ми розписалися і я стала чекати, коли ж у мене буде дитина від нього.
Йшов час, але все ніяк не вдавалося. Я старалася ще більше, бо от-от чоловік скаже, як сильно він мене кохає і потребує.
Коли я сказала йому, що при надії, то не побачила в очах і тіні радості. Набагато більше було радості тоді, коли я мамою не стала.
– Ще встигнемо, – байдуже сказав він.
Тоді чи не вперше я побачила його справжнього, не вельми гарного, не вельми розумного, не вельми відданого чоловічка, який мною вирішив повертіти.
Зібрала речі і пішла до мами. Він приходив миритися, але я була тверда – ти мені вже геть не треба.
Стас був таким наполегливим, що мені довелося прокинути країну, я бачила і його очах кохання і воно мені було не потрібне. Я хотіла від нього сховатися хоч на краю світу.
Зараз я живу в Канаді. У мене чудовий чоловік та дві донечки, я дуже щаслива жінка і дякую Богу і собі, що в моєму житті все так добре склалося.
Стас досі сам, приходить до моєї мами поплакатися, що я його покинула. А він мене так кохав і попросити грошей, бо він ніде не затримується на роботі довго. Каже, що це все, що сталося в його житті, то через мене, тому моя мама має йому покрити все грошима.
Я її прошу нічого йому не давати, але вона каже, що вже й сама говорила з його матір’ю, але та такої ж думки про мене. І ось я хочу спитати вас – я хоч якимось боком до його життя і стану? Невже я винна в тому, що його життя так склалося, як гадаєте?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
