Коли я вперше побачила любку свого чоловіка у мене в голові промайнуло: «І це моя конкурентка?». Не подумайте, дівчина була симпатичною: струнка, довге волосся, блакитні очі. Однак мала вона одну особливість.
Справа в тому що та Аллочка була на рік чи два старшою від нашої доньки. Сердитися на неї було безглуздо. Та й конкурувати сенсу ніякого. Скоріше здивуватись і пошкодувати.
Я підготувала цілу промову, яку буду говорити в очі тій, що зруйнувала мою сім’ю, але замість цього я просто віддала їй ключі, узяла дві свої сумки з речами і пішла до зупинки.
Я бачила, як їй незручно, як вона ледь дихає, адже тут мав би бути мій чоловік, а не вона одна. Однак, мій Сергій у своєму репертуарі – зникає щойно з’являються труднощі.
Говорити не було про що, тож я поволі спустилася сходами. Ось і все. 25 років життя коту під хвіст. І знаєте, чомусь було не так вже й сумно.
Так склалось, що дочка першою дізналася про Аллочку. Якось вона не пішла на пари і повернулася додому аби посидіти в тиші. Однак, на кухні сиділа незнайомка і пила чай із її чашки. А тато тим часом приймав душ.
— Мамо, здається, у тата є коханка. І вона п’є з мого горнятка!
От що цікаво: дочка тоді більше засмутилася через своє горнятко, ніж через те, що наша сім’я зруйнована. Напевне, цим усе й сказано.
На відміну від дочки, я сприйняла все простіше. Звичайно, самолюбство трішки давало про себе знати, адже ота Алла була молода і гарна, а я — ніт.
Але як тільки правда відкрилась, мені одразу стало легше. Кілка років вже ось ці ці нічні дзвінки, чеки з місць, в які мене ніколи не водили. Але чоловік завжди знаходив відмовку, а я вірила. Не могла не вірити, він умів переконати.
Одразу по розлученні мені довелося переїхати з дочкою в стару бабусину квартирку що на околиці міста знаходилась. Це було нелегко: далеко до роботи, до інституту.
Однак, з часом, я навіть рада була тим змінам. Нарешті я мала привід піти зі своєї роботи, де колектив з’їдав усі сили, але я трималась зарплатні. А донька звикла, та й одногрупник підвозив, у них прямо почуття з’явились.
Десь через рік після розлучення в моєму житті сталася ще одна цікава сцена. Одного вечора дзвінок у двері — я відчиняю, а на порозі Алла. Вся в сльозах, із сумкою через плече.
— Що сталося? — питаю не надто приязно.
— Сергій мені зрадив! — хлипає та гірко. — Можна я у вас переночую? Мені іти нікуди, ні подруг ні знайомих. Я навіть гаманця не взяла. Я завтра зранку на автобус і додому в село поїду.
Звісно, я не мала наміру приймати в себе ту, що стала причиною мого розлучення. Але того вечора я відчинила двері перед Аллою. Бо що ж як, виставити її на вулицю? Ніч, та й кажу, від моєї доньки вона була старшою на рік чи два. Пошкодувала.
Наступного дня я відвезла її на вокзал, навіть грошей дала. Вона дякувала, просила вибачення, пояснювала, що спершу не знала про те, що я взагалі існую, а потім уже він покликав заміж, сказав, що з дружиною давно живуть, як брат і сестра.
А чоловік колишній подзвонив через чотири дні.
— Мариночко,я все зрозумів. Прошу, давай розпочнемо все з самого початку.
— Що, їсти нічого? — питаю, бо ж добре знаю,що той не вміє готувати, а от попоїсти смачненько любить.
— Так, — зітхнув він. – вся ця історія взагалі не повинна була відбутись, – каже так, ніби випадково щось зробив не те, або сказав не там, – Бачиш, у нас із тобою все було спокійно, розмірено. Якось одноманітно, чи що? А я хотів відчути себе живим, хотів довести, що не старий, що не перетворююсь на статечного пана середніх років. А Алла мене покохала. Але ж мені не 20 і навіть не 30 і вже не сорок. Я все зрозумів, жінко. Пробачиш?
Звісно, я посміялась, сказала, що потяг давно рушив і я вже відчула що то таке свобода і життя без зобов’язань дружини. Він просив подумати, але я не стала.
Однак.коли донька дізналась про нашу розмову несподівано сказала.
— Мам, мені здається. тобі варто повернутись до тата. Просто, Олег зробив мені пропозицію і було б добре, якби ми жили тут. А ви із татом прожили у парі 25 років. Ти його знаєш, а попереду старість – вдвох легше.
Спершу я посміялась і була проти тієї думки навіть, а тепер замислилась. А що як і чоловік колишній і донька праві? Мені вже навіть не 50, про яке таке “нове життя” може бути мова, як є своєзвичне і знайоме?
Залити квартиру у якій живу доньці і йти до колишнього чоловіка? Не вигадувати собі казна чого?
А чи хай живуть собі усі як знають а я маю право на власні бажання і приготування сніданків обідів і вечерь зрадливому чоловіку у тому списку точно не має.
То як бути? кого слухати: себе, а чи доньку і чоловіка колишнього?
Головна картинка ілюстративна.
