І попався мені такий хороший співрозмовник, що просто чудо, наче ми з ним в одному дворі виросли і на потічку жаб ловили, і мухомори збирали, і равликів через дорогу переносили.
Спочатку на сполох забили подруги:
– Щось ти, Світлано, дуже гарно виглядаєш, – кажуть вони мені, – якусь нову процедуру попробувала, то кажи і де такий ефект роблять?
Далі вже й дати почали губи копилити, що замість того аби їхніх дітей бавити, я як не зайнята, то відсутня:
– Інші бабусі онуків з рук не спускають, а ти вічно про себе думаєш! Мені важко з дитиною піти зуби полікувати, а до тебе не додзвонишся!
Я пробувала жартувати. Відтягувала той момент до останнього, бо ж я ще сама своїм коханням не насолодилася, а вже купа охочих на нього подивитися.
Справа в тому, що мій ровесник виявився трохи від мене молодшим, а саме, на десять років. Звичайно, що я це вияснила тільки тоді, коли ми вже так тісно спілкувалися, що назад дороги не було.
– Виходь за мене заміж, Світлано, – каже мені Давид, – Бо я хочу аби все було згідно законодавства України і морального кодексу людини.
– Господи, які слова, – зареготала я, – думаю, що всі ці закони і правила ми порушили і нема чого туди лізти.
Насправді я хотіла за нього заміж, але ж що далі? Мій вік надто явний. І ту я вирішила порадитися з подругами та дітьми. Що тут почалося!
– Мамо, ти що? Ти знаєш скільки зараз нечесних чоловіків, які заберуть у тебе квартиру і оком не змигнеш! А ти вже літня жінка!, – говорив син.
– То он на кого ти проміняла мою доньку, – випалила донька, – Самій не соромно? Ти думаєш, що він тебе кохає? Тут мій від мене гуляє, що я молода та гарна, а тут ти зі своїми зморшками!
Подруги нагадали, що мені крутить коліна і здуває, що я маю друге підборіддя і волосся над губою, що у мене ноги не одинакові, шкіра не рівна, зуби скоро заміню на протез.
Вони говорили і говорили і я в дзеркалі бачила, як з милої жінки я перетворююся на те, що вони бачили. Я відчула таку втому, таку зневіру. Бо ж усе правда, дзеркало мені не може брехати. Побула щаслива і досить.
Я закрилася в квартирі і нездужала кілька місяців і ввесь цей час мої подруги підтримували мене – приносили мазі для коліна, приносили пілюлі від усього, креми для усього, радили море і солі, кивали співчутливо головами і казали, що все мине і я одужаю. Вони мене дуже люблять і за мене переживають.
Приходили діти. Приносили по черзі онуків, щоб я не сумувала і я не мала коли сумувати, бо треба було повзати, катати на собі, готувати їсти і читати казочку. Діти мене дуже люблять і за мене переживають, тому нагадують мені, що моя двокімнатна квартира в старій панельці, то велика цінність для Давида.
Коли на порозі став Давид, то він мене не впізнав, а я пошкандибала по папери на квартиру:
– Бери, як вони тобі потрібні, я не маю більше сили ні на що, навіть тут жити.
Він мене обійняв і сказав, що я маю негайно з ним поїхати на води, бо ця атмосфера мене гнітить. Я вирішила, що якщо все має скінчитися під синявою Карпат, то це теж не погано. Але там все тільки почалося, я почала знову молодіти, трохи ззовні і дуже всередині.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
