У кожного своя доля. Я в шлюбі вже 5 років. Не можу сказати, що я нещасна. Це був мій свідомий вибір і він досить вдалий.
Коли я виходила заміж, я була на 5 курсі медичного університету. Мені було 23 роки, а йому 48. Він ровесник моєї матері, навіть на рік старший.
Він красиво залицявся, говорив правильні слова, дбав про мене.
І я зважилася прийняти його пропозицію, незважаючи на різницю у віці у 25 років.
Звичайно, я довго роздумувала і переживала. Чесно скажу, були деякі моменти, які підштовхнули мене на цей крок. Ми з матір’ю жили одні.
Батько нас покинув, коли мені навіть і року не було. Мама так і не вийшла заміж вдруге. Тягла все на собі.
У фінансовому плані ми не голодували, але і не шикували. А в той рік, мамин рідний брат захвoрів і мама продала нашу квартиру, щоб зібрати грошей на лiкування.
Брат вилiкувався, а ми залишилися без гроша за душею і ще без квартири. Практично на вулиці. Я сильно переживала. А тут з’явився залицяльник.
Він готовий був вирішити всі мої фінансові труднощі. Обіцяв, що я не буду ні в чому мати потребу. Я погодилася. Повірте, краще жити в достатку.
Як тільки ми одружилися, він купив мамі однокімнатну квартиру в центрі. Щомісяця перераховує їй кошти на проживання. І я спокійна.
За ці 5 років шлюбу, він жодного разу мені не дорікнув ні в чому. А я в подяку за це, намагаюся бути гарною дружиною.
Вдома завжди прибрано, їжа готова, зі свекрухою ми в теплих відносинах. У нас народилися двоє прекрасних дітей, дівчинка і хлопчик.
Щороку ми всією сім’єю їздимо на відпочинок за кордон. А в цьому році на честь отримання диплому, нарешті я закінчила медичний, він подарував мені авто.
Чи люблю я його, НІ, швидше поважаю. Звичайно, є деякі незручні моменти. Іноді коли ми разом йдемо по магазинах, нас приймають за батька і доньку.
Мої подруги жартома запитують, – як там твій Старичок, відпустить тебе гуляти? Він дуже мене ревнує. Тому гуляння з подругами для мене рідкість. А в іншому все нормально.