Коли я виходила заміж, чоловік одразу попередив, що має велику і дружну родину. звісно, мене не попередили. що після штампу в паспорті моєю маленькою квартирою вся та рідня користуватиметься мов власною. Та хто ж це витримає постійні гості щотижня. щомісяця. Інколи по двоє – троє одразу.
Я хочу розповісти, чому розлучилася з першим чоловіком. Комусь це здасться смішним або неправдоподібним, але мені було зовсім не до сміху. Я пережила стільки, що зараз здається дивним, що я це взагалі витримала. З тих пір я здригаюся при слові «родичі» і вважаю, що наявність однієї-єдиної свекрухи – це ще велике везіння в житті.
Почалося все з того, що перед весіллям чоловік сказав, що у них велика і дружна родина. Я зраділа, бо з усієї рідні у мене є одна тітка, яка до того ж живе за тридев’ять земель. Ось я і подумала, що тепер і у мене будуть рідні люди, сім’я. А то все одна і одна.
Чоловік у мене був чоловік хороший і добрий, до того ж гостинний. На весілля зібралася вся або майже вся його рідня, напевно, з усього світу – так їх було багато. Але весілля – на те й весілля. Та в нас ні першої шлюбної ночі не було. адже в моїй однокімнатній квартирі якимось дивом змогло заночувати аж двадцять чоловік.
А потім почалося: до нас регулярно, кожен місяць приїжджали гості, по 2-3, а іноді і більше. Вони жили від кількох днів до місяця. Причому, мені доводилося готувати, прати, кожному показувати столицю, розважати. Вся участь чоловіка в прийомі гостей зводилося до тостів за накритим столом.
Чомусь, абсолютно ніхто з них навіть не подумав, що продукти досить дорогі, на відвідини кіно і театрів теж потрібні гроші. Я вже навіть мовчу про те, що ми жили все в тій же однокімнатній квартирі. З собою “шановні гості ” звісно. щось привозили, якісь продукти. Але все самі за перші ж дні і з’їдали.
Час минав, а родичів менше не ставало. Фінансове становище ставало просто плачевним – грошей не вистачало на найнеобхідніше. Коли я боязко спробувала сказати чоловікові, що з цим треба щось робити, він відразу став у позу – мовляв, я сім’ю люблю, і що це таке, коли рідні люди не можуть відвідати ?! На моє прохання поселити їх у готель, він відповідав, що це дорого, та й непристойно жити в готелі, коли рідня є в місті – його не зрозуміють.
Якщо ви приймали гостей в будинку, то точно знаєте, яка це праця: прання, прибирання. І, звичайно, це великі витрати. Всі плани на відпустку, на якісь покупки руйнувалися, тому що ледь вистачало на прокорм всього цього натовпу. Остаточно терпець у мене лопнув, коли чоловік вирішив, що його якась двоюрідна племінниця буде вчитися в столиці, а жити у нас, адже не можна пристойній молодій дівчині жити в гуртожитку!
Мої заперечення ніхто не слухав, і у нас оселилася не тільки племінниця, але і її батьки з молодшим сином, які приїхали погостювати і подивитися столицю. Ця сім’я почала господарювати у мене в домі, ніби у себе – лазити по шафах, брати все, що їм наразі потрібно. Тут я не витримала і влаштувала ураган. Гості образився і кудись з’їхали, а з чоловіком ми в цей день ледь не розлучились. Причому, він заявив мені, що дружин буває багато, а рідня одна!
Я витримала майже півтора року. Про дитину, про яку я мріяла, можна було і не думати – в цій метушні не те, що дитинку заводити – потрібно було самій вижити якось. Через півтора року ми розлучилися, причому чоловік намагався добитись через суд розділу майна.
З рік я насолоджувалася і не могла повірити в тишу і порядок у себе вдома. Потім звикла, роздала борги, стала виходити в люди, заводити якісь знайомства. Через деякий час я познайомилася зі своїм нинішнім чоловіком. Ви не повірите, майже відразу після знайомства я запитала – чи велика у нього родина. А коли він відповів, що тільки мама, то я була щаслива.
Свекруха в мене чудова, і я її дуже люблю. Важливим фактором у цьому є те, що вона ніколи нікуди не виїжджає – живе досить далеко і погано переносить будь-яку дорогу. Я часто їй відправляю посилки з подарунками, ми відвідуємо її іноді разом, а частіше я посилаю чоловіка допомогти мамі і провідати її. Свекруха це цінує, не лізе в наші справи і намагається побалувати нас якимись варенням і соліннями зі свого саду.
Всі ми щасливі і задоволені. Не знаю, як склалося життя у мого першого чоловіка, але мені хотілося б подивитися на ту подвижницю, яка б витримала набіги його рідні і не озвіріла при цьому.
Анна Поздеева.
Головна картинка –
Текст підготували – intermarium.news. Передрук без гіперпосилання – заборонено.
