Звичайно, що я йому не казала, що я з такого глухого села, в якому й школи не було і приходилося йти до сусіднього пішки кілька кілометрів через поле. Ні, я любила своїх батьків, але ж до чого тут вони і моя любов до Олега? Сказала, що я з невеликого містечка і мої батьки за кордоном.
У нас було бурхливе кохання і я зрозуміла, що при надії, тому ми вирішили, що треба одружитися. Весілля було казковим і я вірила, що таким же казковим буде і моє життя.
Моїх батьків не було, тому, що вони за кордоном, але обіцяли, як приїдуть, то привезуть гарний подарунок – така була моя версія відсутності батьків.
Але дійсність виявилася трохи іншою, ніж я собі намріяла. Олег виявився схильним до ігор і дуже скоро до нас почали навідуватися кредитори.
Батьки Олега загладжували ці питання, він клявся, щ більше не буде, але далі знову починав те саме і так без кінця. В результаті довелося продати нашу квартиру аби погасити борги. Ми переїхали на орендовану, але тут почалися нові проблеми – Олег жалівся, що робота нудна, він не бачить сенсу працювати за копійки і марнувати своє життя.
На той момент нашому синові й року не було, я взяла академку і просто не знала за що хапатися і як допомогти чоловікові і собі.
А потім чоловік просто пропав, а свекри сказали, що не планують мені оплачувати житло.
– Ти ж казала, що у тебе батьки за кордоном, то вперед, хай тобі нарешті допоможуть.
У мене не було іншого виходу, як приїхати до мами й тата з сином на руках, паленіючи від того, що я від них відреклася.
Мама лише руками сплеснула, а тато зціпив зуби. Не такого вони від мене чекали, але знали б, що я видавала їх за інших, що соромилася сказати хто я та звідки родом, що навмисне чокала і акала.
Вони мені дуже допомогли з Орестом, бо й бавили його, коли я здавала сесію, і гроші мені давали на нього, бо Олег та його родичі взагалі про нас забули.
Я практично жила на роботі, бо ні про що інше не могла думати, адже треба було забезпечити свою дитину. Син жив з батьками в селі, а я орендувала кімнатку в гуртожитку, а на вихідні летіла до них, бігла пішки через поле і з кожним кроком відчувала невимовне щастя, що я вдома.
Якось мене перестріла машина на півдорозі і я з подивом впізнала свого однокласника Івана. Він колись мені дуже подобався, я навіть в анкеті писала, що хотіла б за нього заміж.
Підвіз мене, розговорилися за життя і виявилося, що він теж працює в місті, але на вихідні їздить до батьків, домовилися, що будемо їздити разом, бо й йому вигідно, що я оплачуватиму дорогу і мені зручно, бо ж і куплю щось додому.
І якось так разом їздили, щось радилися та обговорювали, що незчулися, як вже домовляємося, де будемо знімати квартиру і як треба малого забирати в місто та влаштовувати в школу.
Отак я несподівано навіки зв’язала свою долю зі своїм селом. Хоч як молодою намагалася показати, що я міська дівчина від маківки до п’яток.
Молодість вона така, думаєш, що щось чуже краще, але виявляється, нема нічого кращого за те, що тобі рідне і що ти знаєш все життя.
Вже мій син університет закінчив, але ні батько його рідний, ні дід та баба по батькові не даються чути, а я й не наполягаю і знати про них нічого не хочу. У нас міцна родина з Іваном, дві донечки і ми плануємо свою старість зустріти в нашому селі, де поле, озера і небо безкрайнє.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
Кожна історія — це крок у невідоме, де на вас чекають вражаючі пригоди та несподівані відкриття. Підпишіться зараз, щоб разом з нами вирушити у цю неймовірну подорож.
Приєднуйтесь до нас, бо кожна історія — це можливість вдихнути нове життя у власну життєву подорож!
