Ми з чоловіком познайомилися випадково – просто перетнулися в магазині. Ми розмовляли і почали дружити. А потім звичайні дружні стосунки переросли у кохання. Довго ми тягти не стали — вже за кілька місяців розписалися та з’їхалися.
Ми винаймали квартиру, адже спільне проживання з батьками я навіть не розглядала. Зі свекрухою відносини не складалися. Чому? Тому що ми з нею дуже різні.
Раніше я не помічала, що мій чоловік — повністю залежить від мами. Він не може сміття винести, пропилососити, раковину після себе сполоснути. Я дівчина рішуча, тому одразу узялась за перевиховання.
Довелося вживати кардинальних заходів, адже по-доброму донести суть справи не виходило. Спочатку я намагалася йому пояснити, що якщо ми сім’я, то й обов’язки повинні ділити порівну. Але він не реагував, забував про доручення та ігнорував прохання. Чоловік апелював до того, що в його сім’ї так заведено — прибирання та приготування за жінкою.
А я вважаю, що треба поважати труд кожного та справедливо ділити обов’язки. Принаймні, треба намагатися підтримувати порядок, а не накопичувати мотлох, бо прибирання — не твоя доля.
Коли я втомилася відмивати, збирати посуд і і шкарпетки по квартирі, нагадувати про етикет, я вирішила показати чоловікові, чим це все закінчиться.
Тепер брудні речі, знайдені у різних кутах, я викидала, а не прала. Сантехніку я не мила — навіть не торкалася. Сміття накопичувалося в коридорі і смерділо на весь під’їзд. Мені було важко жити так, але терпіти і мовчати я не могла.
Спочатку чоловік обурювався і намагався мене винною зробити. Мовляв, речі грошей коштують. Але після того як я викинула його термокомбінезон для підводної риболовлі за кілька тисяч, почав старанно складати чисті речі в шафу а брудні в корзину у ванній.
В іншому, його поведінка не змінюється – а моє терпіння закінчується. Чому я повинна мити посуд після того, як ми разом поїли? Перу я і їсти готую я. Для того, щоб впросити чоловіка пройтись ро квартирі з пилососом, потрібно вислухати лекцію, про те, що його мама все сама встигала і ніколи ні його, ні батька ні про що не просила.
Не можу більше. Край. Чому я повинна це терпіти? Тільки тому що у мене в паспорті штамп стоїть. Відправлю його до свекрухи назад. Вона так переймається, що я його надто навантажую не чоловічою роботою. Хай має і буде спокійна. Буде лежати в неї на ліжечку, а вона йому бутерброди носитиме і шкарпетки збиратиме. Обоє будуть щасливими.
Головна картинка – pexels.
