— Ти справжній мужик, – з гордістю дивився на свою донечку Павло, – Диви скільки голів сьогодні закотив. Будуть знати.
Саме так! Свою маленьку Софійку Павло крім, як «мій син» і не називав більше. Дуже вже він про сина мріяв. А Варка його все не могла дитя до терміну доносити. А тут, диво! Кажуть, погладжуючи Варкиного живота він усе звав з собою синочка майбутнього, як не на рибалку, то в гараж. Коли ж Варці сказали, що на світ з’явилась дівчинка, та завила від відчаю. Павло бігав і заяву писав, мовляв сина на доньку йому підмінили. Але дівчинка викопаний татко була, тож ходу справі не дали.
Як привезла Варка доню в дім із Павлом щось трапилось. Накупляв одягу, як для хлопчика і заборонив Варці навіть називати дитину жіночим ім’ям. Бідолашна жінка мусила тікати із документами, аби доню Софійкою назвати.
Усі дивуються, чому Варка отаке ставлення чоловікові дозволяє, а вона, як заведена: «То він так жартує, аби людей позлити. Ну, яка людина тому повірить?». Але чим старша Софійка ставала, тим більше люди помічали, таки то не жарти. Росла дівчинка такою собі пацанкою. З іграшок лиш машинки визнавала, ганяла із сусідськими хлопчаками на велосипеді цілими днями. Мова, хода і зовнішність малої, були дуже далекими від дівочих.
— Мій пацан! – гордо казав Павло, а мала і рада татусеві годити.
Отямився татко лиш коли на світ з’явилась друга донька. Софійку перестав називати пацаном і все горнув до себе своїх донечок. Почав купувати сукенки своїм дівчаткам і ляльок. Але Софійка на відріз відмовлялась змінюватись. Десятирічна дівчинка настільки звикла до того, як жила, що змінам, які запровадив татусь противилась з усіх сил.
Павло сердився на доньку. Вони часто з’ясовували стосунки. Врешті, просто відправив малу з дев’ятого класу подалі від дому, аби не “позорила”.
∗ ∗ ∗
До Павлового подвір’я сусіди викликали наряд. Чувся лемент і галас впереміш з такими міцними слівцями, що не кожен чоловік їх знає. Кажуть після двадцяти років відсутності до Павла приїхала старша донька. Людям було вельми цікаво побачити Софійку, адже про неї ні Павло, ні Варка згадувати не хотіли, а в соцмережах дівчини не було.
Але Софійку ніхто не побачив. Замість неї на подвір’ї з’ясовував з батьком стосунки якийсь чоловік. Люди чули, як Павло гнав молодика і наказував більше не з’являтись, а той плачучи казав, що саме Павло його таким зробив.
Уже пізніше людям відкрилось усе: Софійка стала Романом. Усі двадцять років заробляла гроші, аби таки стати для тата «сином». Кажуть навіть жінку має. Але коли врешті усе сталось, Павло навіть на поріг не впустив і зрікся.
А менша Павлова донечка з пелюшок для нього “принцеса” і “Як добре, що не така, як старша”.
Історія реальна, імена змінено з етичних міркувань.
Автор Анна К.
Спеціально для intermarium.news. Передрук без згоди автора – заборонено.
