fbpx
Історії з життя
Коли жінка вже остаточно повернулася додому, виявилося, що вже дому у неї й немає. Поки дружина працювала на чужині, Юрій завів молоду жінку, яка нині вже має від нього дитину. Жили вони у тій таки хаті, яка призначалася для подружжя

Жінка поїхала на заробітки за кордон для того, щоб облаштувати житло для сім’ї, а залишилася без копійки на вулиці.

А в усьому винна любов, бо вона, як-то кажуть, зла… Ще зовсім юною дівчиною закохалася у старшого хлопця, який вже встиг побувати у Афганістані. Дорослий, досвідчений… У шістнадцять років, напевно, справді такі здаються героями.

Незабаром Ліліт зрозуміла, що при надії. Донька Леся народилася у 1993 році. Та Юрій не поспішав пропонувати дівчині руку і серце, хоча вони й жили разом. Одружилися молоді батьки, коли дитині вже був рік. Можливо, це було пов’язано із надто юним віком Ліліт?… Хтозна! Проте нині вже доросла жінка із досвідом свого «сердечного Афганістану» шкодує, що не пішла в міліцію вже тоді.

За матеріалами – “Є”.

Усе для сім’ї!

З 1997 року Юрій пенсіонер. Все життя ремонтує машини, хоч і офіційно свою діяльність не оформляв. Жила молода родина разом із його батьками у старенькій хаті. Перспектив ніяких!

Отож у 2001 році Ліліт та Юрій вирішують, що дружина має їхати на заробітки. На той час жінці було 25 років. Подалася по краще життя аж у Італію. Працювала на багатьох роботах. Заробляла 1000-1200 доларів, і майже все відсилала чоловікові додому, залишаючи лише копійки на прожиття. На Батьківщину поверталася двічі на рік, на новорічні свята та влітку. За перший рік розрахувалася з усіма боргами, а на другий – мала заробити на квартиру й повертатися.

Трудилася на благо родини, для своєї донечки, для чоловіка. Навідуючись додому, бачила, що Юрій робить капітальний ремонт хати. Справжні хороми – просто не впізнати!

«Ну, ще раз в Італію, і вже можна буде залишитися вдома!» – така розмова між подружжям повторювалася не раз.

Аби жити самостійно, своєю родиною, окремо від батьків, Ліліт пропонує придбати за зароблені в Італії гроші окрему хату для чоловікових батьків. Тоді б Ліліт з Юрієм та донькою Лесею залишилися у відремонтованій, майже новенькій хаті, господарювати. Така ідея Юрію сподобалася. Придбали батькам житло.

«Хата, в якій робився ремонт за кошти Ліліт Нерсесівни, була зарєєстрована на батька її чоловіка, – розповідає адвокат. – Нову ж хату, яку купили для батьків, зареєстрували на його матір. Тобто, у самої Ліліт не було жодного майна. Та й у Юрія – нічого».

«Хоч би дитині куток лишив!»

Коли жінка вже остаточно повернулася додому, виявилося, що… вже дому у неї й немає. Поки дружина працювала на чужині, Юрій завів молоду жінку, яка нині вже має від нього дитину. Жили вони у тій таки хаті, яка призначалася для подружжя. Лілія знала, що чоловік одружений, але ж все та ж любов. Юрій дружину і прогнав разом з донькою з хати.

«Та вони з його мамою, напевно, все заздалегідь спланували», – здогадується жінка.

Гірким був обман чоловіка. А дивитися, як його нова пасія користується усім тим, що Ліліт заробляла такою важкою працею, було взагалі складно! Жінка подала до суду, аби просто мати дах над головою:

«Рішенням суду постановлено вселити Ліліт. Державні виконавці більше року не могли вселити до будинку її з дитиною».

Згодом таки чоловік наче пішов на поступки. Проте дружині він виділив лише коридорчик, почепивши замки на кухню, туалет-ванну, кімнати. Тоді Ліліт вирішує, що в таких умовах жити не може. Треба щось робити. І вона подає позов на відшкодування тих коштів, які вона заробляла за кордоном і відправляла на ремонт та прибудови у старій хаті. Виявилося, що «сімейна розбірка» тільки розгоралася.

«Я йому відразу казала: «Ну, не склалося у нас сімейне життя, бодай дитині щось залиши». Але він хоче бути господарем! Пропонувала, що залишу усе, нічого мені не треба, лише б відписав півхати доньці. Він уже немолодий, зі здоров’ям не дуже добре! Коли з ним щось станеться, його ж молодиця дитину в хату не пустить».

Уявляєте, жінка програла суд, бо не брала з чоловіка та його батьків розписок про те, що саме зароблені нею гроші вкладалися у розбудову та ремонт будинку.

Оскільки будинок був оформлений на батька Юрія, а хата для батьків – на матір, то ділити Юрію та Ліліт нічого.

«Боже збав від такої любові! Де вже тої справедливості шукати! Що це за чоловіки, га?» – зітхає жінка.

Автор – Юлія СТАХАЛЬСЬКА.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

facebook