Кожна моя розмова з мамою завершується її слізьми. Аякже, адже рідна донька не хоче її до себе забрати мотивуючи тим, що в мене уже живуть родичі чоловіка. Мовляв, рідну маму на чужих людей проміняла. А я не пускала і не пущу, адже у неї свій дім є, проте, там не все так просто.
Ще дев’ять місяців тому до нас переїхала рідна чоловіка зі Сходу. Вони уже жили у нас кілька місяців у 2014, тому коли усе це почалось, ми одразу їх до себе покликали. Всі ми думали, що то на деякий час, як минулого разу, але чим далі, тим більше розуміємо, що їм доведеться своє життя облаштовувати тут.
Нині вони підшукують підходящі варіанти, проте житло у столиці дуже дороге і чомусь не всі хочуть здавати в оренду квартиру великій родині з дітьми. Поки в нас і я цьому дуже рада, адже є кому і за дітьми моїми наглянути, та й повертатись додому у квартиру де і вечеря готова і прибрано і тепло, приємніше ніж у порожню. Так, місця поменшало, але стало веселіше і я б узагалі не бажала, аби вони переїздили.
І якщо зі спільним проживанням негараздів немає, то їх радо створює моя матуся. А все тому, що я не хочу забирати її жити до себе. З якого дива? У нас і так люду повно, а мама має свою квартиру.
Просто у цій квартирі проживає ще й мій брат, а він має не простий характер. Мама його з дитинства бавила, мов немовляточко. Він за все життя не виправ собі носки і тарілки не помив – усе мама робила. А тепер “малюк” виріс і мам по квартирі п’ятого кута шукає. Брат ніде не працює. освіти не має, а винна в усьому для нього саме мама.
Мамі таке сусідство не подобається. Та й кому б сподобалося? Але вирішити свої негаразди мама чомусь хоче за мій рахунок. Саме я маю організувати все так, щоб вона переїхала і комфортно себе почувала.
Квартира належить мамі і лише їй. Ні моєї частки, ні частки брата в її квартирі немає. Він навіть там не прописаний, у нього взагалі зараз прописки немає відколи продали бабусин будинок. Якщо мама хотіла вирішити проблему, то вона або поставила б братові умови їхнього спільного проживання, або виставила б його, проте вона на це не йде.
– А де він житиме? Чим харчуватись? Під парканом, чи як? – обурюється мама. – А ти чужих людей прихистила, а мене залишаєш без даху над головою. Ти ж бачиш, як мені з ним не просто. Невже тобі чужі люди від матері рідніші?
Хай, як це звучить, але своїй мамі у прихистку я відмовила я відмовляла і відмовлятиму. У мами по-суті немає ніяких негараздів із житлом, вона сама собі створює таку ситуацію, але вирішити її надумала за мій рахунок. Навіть, якщо рідня чоловіка вирішить від нас з’їхати, я маму не прийму. Хіба ж я не права?
15,12,2022
Головна картинка ілюстративна pexels.
