До того, як у Карини з’явився кіт Мурзик, вона була переконана, що в неї складна непереносимість котів. Як інакше пояснити, що вона починала безупинно пчихати й кашляти, щойно чотирилапий опинявся за кілька метрів від неї? А якщо пухнастий терся об ноги, то неодмінно текли сльози й свербіли очі. Тож Карина любила котів виключно на картинках.
Та все змінилося буквально за один день.
У той теплий квітневий день у Карини не стало батька. Він просто заснув у власному ліжку і… Згодом їй сказали, що серцеве, і, ймовірно, чоловік навіть не встиг нічого збагнути. Проте Карина ніяк не могла прийняти це. Батькові було трохи за шістдесят, він навіть не встиг вийти на пенсію й пожити для себе. Вона ніколи не припускала, що батько може піти з життя так рано. У мріях вона завжди уявляла себе з майбутніми дітьми й чоловіком, які приїжджають до тата на дачу, де вони всі разом смажать шашлики й печуть яблучний пиріг.
Батьки Карини давно були розлучені: колись мама покинула сім’ю заради іншого. Дівчина так і не змогла пробачити їй цього. Натомість батько для неї був усім. Вони навіть зовні були схожі, і особлива прикмета – різні очі – Карині дісталися саме від тата.
Коли їй вдалося опанувати потрясіння й провести поминки – щира подяка за це сусідці тітці Лізі, без якої Карина навряд чи впоралася б, – несподівано виявилося, що в батька жив кіт. Дівчина взагалі не могла збагнути, звідки він узявся в татовій квартирі, адже той ніколи не був котолюбом. Походження тварини так і залишилося загадкою, яку не вдалося розгадати навіть із часом.
– Куди його тепер, Кариночко? – запитувала сусідка, з надією поглядаючи на дівчину.
Великий сірий кіт із білими смужками лежав на потрісканому підвіконні й примружувався від променів весняного сонця. Здавалося, його мало цікавили події довкола.
– А звідки я знаю? – знизала плечима Карина. – У мене ж алергія на котів.
– Ну, може, до притулку? Та ти ж розумієш, я не можу його до себе взяти. У мене Альма, – зітхнула тітка Ліза.
– Ну гаразд, тільки якщо до притулку… Агов, пухнаста, лізь у рюкзак! – гукнула Карина до кота, водночас згадуючи, чи є в неї з собою потрібні засоби, для такого випадку.
Кіт ніби тільки й чекав запрошення. Він ліниво зістрибнув із підвіконня й, цокаючи кігтями по ламінату, підійшов до рожевого рюкзака дівчини.
– Мяу?
– Лізь, ну ж бо, – посміхнулася Карина, ніби відповідаючи на косяче питання. – Ім’я в тебе хоч є?
– Мяу.
– Усе зрозуміло… Будеш Мурзиком, – охрестила дівчина нового друга, поглядом шукаючи на татовій кухні кошачі миски, щоб узяти з собою. Та їх ніде не було. Неначе кіт оселився тут зовсім недавно, і батько ще не встиг придбати все необхідне для пухнастого мешканця.
Залишок дня дівчина провела, обходячи притулки для бездомних тварин. Та прилаштувати кота виявилося не так просто. Усюди просили залишити для чотириногого кілька упаковок їжі, а ще надати довідку, що він має всі необхідні документи. Якщо знайти їжу не було проблемою, то де швидко взяти довідку, Карина просто не знала. О восьмій вечора, геть зморена, вона вирішила повернутися додому.
– Переночуєш у мене, а завтра я тебе прилаштую, – обіцяла вона, встеляючи підлогу у ванній кімнаті купленими в аптеці одноразовими пелюшками.
– Мяу, – кіт зістрибнув на унітаз і, як здалося Карині, з докором подивився на неї. Мовляв, ти що, я вихований кіт і вмію користуватися сантехнікою.
– Як хочеш, – махнула рукою дівчина, зачиняючи двері.
Вечір здавався нескінченним. Думки Карини поверталися до одного й того ж питання: чому батько залишив її так рано? Їй же лише двадцять п’ять. Тепер залишається сподіватися лише на себе.
О другій ночі її розбудив гучний звук розбитого скла. Уві сні вона навіть не одразу збагнула, що відбувається. Сіла на ліжку, потерла очі й раптом відчула подув прохолодного вітру. Що це?
Розсіяно Карина попленталася на кухню, зрозумівши, що холод іде саме звідти.
Щойно вона ввімкнула світло, як скрикнула від несподіванки: чоловік у чорній балаклаві стояв на її кухні й нишпорив у серванті. Уламки від розбитого вікна валялися по всій підлозі, вкриті товстим шаром землі з перекинутого горщика з фікусом.
– Хто ви?! Як ви сюди потрапили? – вигукнула дівчина, відступаючи назад до кімнати. Зараз єдине завдання – якомога швидше подзвонити сто два.
Та її планам не судилося збутися. Похмурившись, непрошений гість кинувся до господині, і за мить вона вже лежала на брудній кухонній підлозі.
– На хаті ще хтось є?
Карина заперечно похитала головою. Якщо хвилину тому вона думала, як не застудитися від протягу, то тепер сподівалася лише на диво.
– Де капусту ховаєш? – нахилившись до самого вуха, прошепотів незнайомець. – Краще сама розкажи, раз удома опинилася. Сиплий казав, що ти на танці злиняла. А вона тут… Розказуй давай!
– Яку капусту? Ви голодні? – не розуміла Карина. Вона гарячково перебирала в думках варіанти, як поводитися в такій ситуації. За фільмами знала, що треба заговорити й здобути його довіру. Та як це зробити?
– Ти мені це… перестань локшину вішасти! Де бабло?
– Яке бабло? Звідки? – безпорадно схлипнула Карина, і сльози виступили на очах. Сьогодні точно був не найкращий день її життя: спочатку тато, тепер оце.
– Звідки, – передражнив її чужинець. – Та ясно ж, татко капусточку в кишеню складав – звідси й гроші. Гаразд, я пошукаю, мені не соромно.
Карина не все розуміла з того, що намагався донести до неї непроханий гість. Та одне було ясно: йому потрібні якісь гроші. Здається, він вирішив, що вона заможна пані.
Ще гарячково розмірковуючи, як виплутатись Карина не одразу почула спершу цокання кігтів об скло, а потім і гуркіт чогось, що падало зверху. Якби й почула, все одно розгледіти, що коїться за спиною, було б неможливо.
– А-а-а! – раптом завищав гость писклявим альтом і від несподіванки відпустив руки дівчини. – Що за…?! А-а-а!
Швидко озирнувшись, Карина побачила, що Мурзик хоробро накинувся на чоловіка. Здається, вусатий вибрався через вікно між ванною й кухнею: дівчина завжди залишала його прочиненим для кращої вентиляції. Кіт зубами вчепився злодію в вухо, прикрите балаклавою. Поки той намагався відірвати тварину від себе, Мурзик усіма чотирма лапами, трмався за непроханого гостя.
Кілька секунд Карині вистачило, щоб піднятися, схопити з тумбочки мобільний і добігти до вхідних дверей. Ще мить – і ось вона вже в піжамі стукає до сусідів, водночас набираючи потрібний номер.
– Допоможіть! Д… допоможіть, у мене вдома злодій! – хекаючи, вигукувала дівчина охриплим від пережитого голосом.
Додому Карина наважилася повернутися лише за чверть години – разом із правоохоронцями. Найбільше вона переживала за Мурзика, адже саме йому завдячувала порятунком. Та кота ніде не знайшла.
– Кис-кис… Де ти, маленький? – кликала дівчина, найбільше боячись, що більше не побачить більше.
На кухні серед скла й землі помітні були клапті шерсті, там же валялася балаклава. Самого ж злочинця видно не було. Очевидно, після нерівної сутички з чотириногим він поспішив утекти, не чекаючи приїзду правоохоронців.
– Здається, цей чоловік переплутав вас, діючи за наводкою, – похитав головою дільничний. – У сусідньому під’їзді живе донька власника м’ясного комбінату, як і ви, на першому поверсі. Помилився трохи ваш гість.
– А ось і герой дня, – зазирнув на кухню ще один поліцейський, тримаючи на руках сірого переляканого кота. – На шафі в коридорі сидів. І як він туди тільки забрався?..
– Мурзику! – кинулася до нього дівчина. Вона ще погано уявляла, як усе це влаштує з її неперенсимістю, але точно знала, що віддати кота до притулку вона не зможе.
Так і сталося. Уже наступного дня Карина купила нові миски й лежанку для Мурзика й знайшла місце, де її новий улюбленець зможе точити кігті. Кіт, здається, усе розумів і терпляче чекав, поки дівчина прикріпить стовпчик, обмотаний шпагатом, до ніжки кухонного стола.
– Ось твоє місце, – розкладаючи на кріслі в кутку лежанку, пояснювала господиня. – Тут зазвичай тато любив сидіти, біля батареї…
Дівчина підняла очі… Та що це?! Мурзик дивився на Карину, не відводячи погляду. І вона була готова поклястися, що в кота різні очі: одне сіре, а друге звичайне, зелене. Ще секунда – і видіння зникло. Тепер вона була переконана: кіт потрапив до неї не просто так. Це батько оберігає її за допомогою чотирилапого пухнастика.
Уже за добу того чоловіка схопили. Неважко було знайти людину з такими особливими відмітками, — дяка коту за якісно виконану роботу! Як припустив дільничний, грабіжник справді просто переплутав вікна, коли намагався провернути свій задум. Тож усе завершилося якнайкраще.
До речі, непереносимість в Карини також минула. Та лише на Мурзика. Від виду інших котів дівчина й далі пчихала. Ось такі дива!
