fbpx

Кума мені швидко відкрила очі, що й до чого. А я ще надіялася, що це його спосіб налагодити стосунки

– Аякже!, – казала вона, – Тобі квіти, а їй дорогі парфуми, тобі блендер, а їй подорож в Туреччину. Отак ти вірою і правдою в свого чоловіка собі й заробила подарунки. Самій не оскомить? Де твоя гідність?

І я пішла свою гідність відстоювати. За сімнадцять років шлюбу отак мені чоловік віддячив, все порахував і врахував та мені такий сюрприз приніс. Що ж, дякую не надякуюся.

Ми з Володею одружилися, бо любили один одного. Ні, він справді мене любив, жінка таке відчуває.

Спочатку ми орендували житло, далі придбали власне, у нас з’явилося двійко діток.

Ну, а далі почалося саме життя. Чим більші ставали діти, тим сильніше я не розуміла Володиної логіки виховання дітей-не приймати в цьому участі і вимагати грандіозних результатів.

Саме на дітях були й найбільші сварки.

– Я вам даю гроші, а за це не можу спокійно в квартирі побути, бо тут такий галас.

– То ж діти, – казала я.

– І що? Їх не можна вивести на вулицю?

– То сам з ними туди і йди!

– Я хочу відпочити!

– І я теж!

Далі вічні питання нащо дітям того чи того, чи не можна обійтися, чи не можна купити дешевше… І це все, щоб ви розуміли, мала робити я. Я мала бігати і шукати, де дешевший магазин, а, коли я зверталася до нього, то він казав:

– Тоді йдемо всі разом.

А від цього «всі разом» ну мене просто підкидає. Якщо щось робити, де має приймати участь він – то треба «всі разом», але там, де треба допомогти мені, то «жіноча робота».

Одним словом, за ці роки навалилося такого, що як розгрібати, то та вся родина має завалитися.

Аж тут сталося диво – Володя приніс мені квіти. Просто так. Я аж перелякалася, невже він згадав якусь важливу дату і зараз мені штрикне: «Як ти могла забути? Значить, так ти це цінуєш». В голові моментально пролетіли всі дні народження рідних, річниці та важливі події… Нічого.

– Що сталося?, – питаю я його.

– Та нічого, просто хотів тобі зробити приємне.

Ну, ви розумієте? я вся аж впріла з переляку, але то мені мало бути приємно.

– Дякую, – сказала я, але в моєму тоні він таки почув, що я роздратована.

– Та тобі дякую за реакцію.

Ну і все. Вже не говоримо до вечора.

На наступний день Володя прийшов знову з подарунком – блендером.

– Це що таке, – питаю я його.

– Блендер. Ти ж казала, що у тебе зламався.

– Я рік тому казала і за той рік я вже купила інший.

– Ааа. Ну тоді віднеси в магазин і купи те, що тобі треба.

І як тут не обуритися? Якщо вже вирішив виявити увагу, то вже, будь добрий, заглянь в шафку і подивися чи той блендер є!

Пішла я тоді до куми і розповіла усе.

– Слухай, а, може, він хоче просто мені приємне зробити, – кажу я їй, – Може якось стосунки налагодити?

– Ну ти й наївна!, – каже мені кума, – Чоловіки виявляють увагу лише з докорів сумління. Отже, є щось за ним таке, що він хоче загладити, просто перед своєю совістю. От і купує всякий непотріб.

Звичайно, що на думку спала інша жінка. Невже, мій Володя ще комусь потрібний, крім мене хоч і мені, чесно кажучи, вже якось і все одно.

Почала я до нього придивлятися – годину в ванній. Пахтиться, причісується, волосся в вухах підрізає… О, так і є.

Ще одяг перенюхала його, що кинув прати – чую парфуми.

Я знову до куми, а та й підтвердила:

– Якщо тобі здається, що у нього хтось є – то тобі не здається.

Я вже прийшла додому вся накручена, аж тут він зі своїм черговим сюрпризом. Я мало не сказилася – парфуми!

Понюхала – дихлофос натуральний.

– А тій, що подарував? Машину?

– Кому?

– Та тій до кого ти отак прилизуєшся та парфумами смердиш!

– Оксано, ти про що?

– Ой, не роби круглі очі. Я все знаю!

Ми ще хвилин двадцять сварилися і тоді він плюнув і відкрив інтернет та показав сторінку з порадами для чоловіків, як відновити стосунки з жінкою.

– Господи, то хто їх пише!, – вигукнула я, – То не можна прямо сказати, що ти хочеш?

– Але ж там пишуть, що ви не любите прямих запитань…

Отак через чужі думки та тези ми мало родину не втратили.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page