Купівля власної квартири була для мене подією радісною і хвилюючою рівно до того моменту, поки про це не дізнались мої дівчата. Спочатку старша прийшла, оглянула все і запитала, чи можна буде стіну між балконом і кімнатою прибрати. А потім менша завітала. мала вона на все свій погляд

Купівля власної квартири була для мене подією радісною і хвилюючою рівно до того моменту, поки про це не дізнались мої дівчата. Спочатку старша прийшла, оглянула все і запитала, чи можна буде стіну між балконом і кімнатою прибрати. А потім менша завітала. мала вона на все свій погляд.

Коли мені кажуть, що я сама винна у тій ситуації в якій опинилась вісім років тому, то я лиш руками розводжу, бо до такого я точно не йшла свідомо. аж ніяк.

Жили ми з чоловіком у щасливому шлюбі двадцять років, аж доки не стало мого Василя. Тут і підняла голову свекруха, яка раптом заявила, що хоче продати свою хату. Тобто дім у якому ми жили всі ці роки із Василем вона спокійно виставила на продаж. а мене виселила в нікуди.

На той час дівчата мої вже навчались і були самостійними. Я ж по орендованим квартирам походила трішки і зрозуміла. що то не життя. Хоч і лячно було, та поїхали ми з кумою за кордон.

Спочатку я думала на хату в рідному селі заробити, та потім зрозуміла. що в рази краще буде придбати квартирку у містечку. Діло йде до старості, а там усе поруч і не треба авто шукати наймати, аби до сімейного з’їздити, чи до тієї ж церкви.

Вісім років мені знадобилось на те, аби на ось цю квартиру двокімнатну грошей зібрати. Звісно, дівчата знали на що я гроші складаю і обидві говорили, що я добре роблю.

Оля і Поля заміжні, мають діточок. Обидві мають хороших чоловіків. Старша живе біля свекрухи, а менша житло з чоловіком орендує. Поки вона в декреті, то мови про те, аби заробити на щось своє у них немає.

Раділа я власному куточку рівно до того часу, як поріг моєї квартири переступила старша донька:

— Мам, а можна ми ось цю стіну між балконом і кімнатою знесемо? – запитала раптом.

Я й не здогадалась одразу до чого та мова, думала. може ремонт мені робити будуть допомагати ідея в неї яка є:

— Ну так кімната не велика, а дітей же двоє. – веде вона далі. – Ми за рахунок балкону розширимо і буде їм і шафу куди поставити і куточок спортивний.

Тобто, старша моя доня вирішила, що раз я квартиру придбала, то поки буду на заробітках вона від свекрухи у ті стіни переїде:

— Поля сама собі господиня, її Данило гарно заробляє, їм оренду платити не важко. А от я вже на межі зі своєю свекрухою.

Я й відповісти не встигла, як прийшла менша із чоловіком. Полінка тримаючи на руках мого меншого онука одразу занесла в квартиру речі. Тобто і вона розраховує на те, що у ту квартиру може в’їхати:

— Олю, тобі є де жити. У вас квартира аж на чотири кімнати. А я мушу за однокімнатну платити гроші чужим людям. Поки тут поживемо, а гроші на власне житло збиратимемо.

Я тоді їх обох ледь переслухала. Зрештою. сказала що мені треба подумати і виставила обох за двері.

Кума ж дізнавшись ситуацію засміялась:

— Ну дивись, подруго, аби не було як у мене: впустила сина пожити, а тепер у невістки в гостях, хоч то і моє житло. Я б на твоєму місці квартиру замкнула, або в оренду здала. Дівчата у тебе дорослі, хочуть, хай сюди їдуть і буде їм власна. А якщо і пускати, то котру? Як не крути а одна буде ображена, а разом жити вони не зможуть.

От і ходжу я який день задумлива і розгублена. Так довго я на цю квартиру заробляла, а тепер хоч бери і продавай, бо ж внесли ці стіни у нашу сім’ю тільки розлад.

І як бути, яку доньку пошкодувати? А може нікого і зробити так, як кума радить?

Як би ви на моєму місці вчинили?

You cannot copy content of this page