fbpx
Історії з життя
– Ларисо, – телефонує тітонька, – сьогодні речі свої передивись. Я десь під вечір, аби ти встигла все перебрати, заїду. Невістка жаліється, що одягти нічого, а в тебе я бачила, шафи повні

А у вас є родичі, які вважають, якщо ви непогано живете, то повинні неодмінно їм допомагати? Мені ось пощастило. У мене майже вся рідня така, тому я практично з ними не спілкуюся. Але періодично вони все одно з’являються в нашому житті.

Моєму батькові його дід залишив однокімнатну квартиру. Ми там не живемо, а все життя її здаємо. Його троюрідний брат, у якого ніколи не було свого житла, сказав:

– Ну якщо ти там не живеш, мабуть тобі вона не потрібна. Подаруй мені!

Він такий простий, неначе мова йде про якусь дрібницю. Так він ще й образився, коли йому відмовили, та ще не розмовляє вже кілька років. Образи – це взагалі звичайні речі для них.

Навіть було таке, що мій тато купив машину «Москвич», так родичі йому сказали:

– Бог велів ділитися!

Це були 90-ті роки, ми самі були не багаті. Але тато намагався вибратися з труднощів і багато працював. Тому і потрібна була машина. Так і цьому позаздрили.

Ще в мене є тітка, яка може спокійно зателефонувати і сказати:

– Сьогодні передивіться речі, які не потрібні, бо ми заїдемо і візьмемо. Моїм не має у чому ходити.

Так я згодна, у мене раніше смаки швидко змінювалися. Отже одягу було море. Я була здатна спокійно віддати купу речей. Так як мені потім купувалося нове. Зараз я вже особливо не худну і не гладшаю. І речі беру не як батьки тоді на ринках і в магазинах чим дешевше, а в більшості якісні і дорогі. Та й вибрати мені дуже складно. Саме тому у мене на даний момент невелика кількість джинсів і кофт. Як би є ходити у чому.

Але ж такі дзвінки тривають і тривають. Потім починаються образи коли говориш:

– У мене немає нічого більше, що можна дати.

– Ми тоді візьмемо твій лижний костюм від батьків? Тобі все одно чоловік новий може купити.

Така безсоромність просто вражає. Таке враження, що якщо вони щось не візьмуть, то їм стане зле.

Наша рідня, все життя, сидить і нічого не робить, лиш жаліється. То у вас машина є, то дача, то на відпочинок їздили, то ремонти зробили, а ось у нас … І ніхто не допомагає … Так ми працюємо для цього, і все своїми ручками.

Ми з чоловіком, у двох, самостійно воду провели в дачний будинок, з нуля. Бо розуміли, що не потягнемо фінансово. Ще й ремонт в квартирі і дачне опалення зробили. Дивилися в інтернеті різні сайти та умілі ручки зробили свою справу.

Вони якось дізналися, про це і почали моїй мамі говорити:

– Ви на дачі водопровід робите? Це ж стільки грошей треба, роботи ж дорогі.

– Вони все самі робили. І копали і підключали своїми руками, бо грошей багато не має. – говорила мама.

– Ой не вже будуть вони самі цим займатися, кому це потрібно? Мій не може унітаз рік полагодити, а вони прям вам водопровід зробили. Як би нам хто так допоміг.

Вже нерви не витримують. Люди не розуміють, що ми заради свого комфорту, можемо зробити що завгодно, а не просто казки розповідати. І так завжди.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page
facebook