Нещодавно моя невістка святкувала свій день народження. Я вирішила подарувати їй блузку, про яку вона давно мріяла. Ціна цієї речі була приблизно дві тисячі.
Невістка сказала мені «дякую», але на її обличчі не було помітно, що вона рада. Через кілька днів, коли був день народження у мого сина, я хотіла подарувати йому хороший гірськолижний костюм, адже вони тричі на рік їздять кататись. Син не став брати подарунок, він не хотів непорозумінь з дружиною. Розповів, що вона уважно стежить, які подарунки я дарую. І дуже незадоволена, якщо її подарунок був дешевшим, ніж у когось ще.
Мене вразила така дивна поведінка. Мені вдалося переконати сина взяти гроші. Я пообіцяла, що постараюся поговорити з невісткою щодо всього, що відбувається.
Коли гості пішли додому, а молоді живуть у моїй квартирі, я завела розмову. Пояснила, чому саме її подарунок коштував лише дві тисячі. Пожартувала, що син мені, зрозуміло, рідніший. Посміялася. Невістка навіть в обличчі не змінилася. Вона заявила, що її дитині я подарувала подарунок на день народження за чотириста гривень, а синові доньки – за три тисячі планшет купила.
Так, все так. Але в мене були причини. Просто, синові доньки тринадцять років. Я давно обіцяла подарувати того омріяного планшета для малювання і онук збирав гроші і доклав, аби вийшло придбати саме ту річ, яка йому потрібна і подобалась. Він вирішив стати графічним аніматором і йде до своєї мети. А от дитині невістки три місяці. Скажіть, що я могла купити крім як дорогої іграшки з-за кордону? Я й так і колиску і ліжечко… Та що там. Вони студенти і живуть у мене поки самі навчаються, причому обоє не перевелись на заочне. Мої доходи дозволяють утримувати родину.
Поняття не маю, що робити у цій ситуації. Це так дивно: сидіти за одним столом і не говорити одне з одним.
Головна картинка – pexels.
