fbpx
Історії з життя
Лідія Іванівна так і не вийшла більше заміж. Вона все своє життя присвятила вихованню дочки. Намагалася захистити її від турбот і не вимагала ніякої допомоги натомість. Тому Валерія виросла, як би це м’яко сказати, ледаркою

Лідія Іванівна так і не вийшла більше заміж. Вона все своє життя присвятила вихованню дочки. Намагалася захистити її від турбот і не вимагала ніякої допомоги натомість. Тому Валерія виросла, як би це м’яко сказати, ледаркою.

Після весілля, ми з Валерією залишилися жити у її мами. Тата її дуже рано не стало, а Лідія Іванівна так і не вийшла більше заміж. Вона все своє життя присвятила вихованню дочки. Намагалася захистити її від турбот і не вимагала ніякої допомоги натомість. Тому Валерія виросла, як би це м’яко сказати, ледаркою. Коли ми влаштувалися на роботу, то вечорами, по приходу додому, нас чекала завжди готова вечеря і ідеальний порядок навколо. Я намагався акуратно натякати дружині, що недобре всі клопоти покладати на літню людину. Але у відповідь чув, що мама нас любить, а їй, власне, і часу на те все немає.

Кілька місяців тому Лідія Іванівна потрапила в стаціонар. Нам довелося взяти все в свої руки. Хоча слово «нам» в даному випадку недоречне. Швидше мені. На мене лягли турботи про домашнє господарство, а також клопоти по догляду за Лідією Іванівною. Валерія продовжувала ставитися до всього посередньо, намагаючись триматись подалі.

Я робив все, що міг. Підтримував порядок. Кожен день заходив до тещі, провідував. Але якось дивно поводилася дружина. Вона або не розуміла в повній мірі, що з мамою відбувається, або їй настільки було все одно. Я не міг цього зрозуміти. Але в один момент, настало погіршення стану тещі. Спеціалісти сказали, що за мамою потрібен постійний догляд, а саме послуги доглядальниці.

Того ж вечора ми дивилися телевізор. І тут Валерія почала розмову про те, що послуги доглядальниці обійдуться нам дуже дорого, тому вона сама буде доглядати за мамою. Мене це потішило. Тещу такий варіант теж влаштував. Через два місяці Лідію Іванівну виписали, і вона повернулася додому. Тих сил, які у неї були раніше, вже не було. Тому я продовжував їй допомагати. Валерія знову почала усуватися від усього. Якщо чесно, то моєму терпінню вже приходив кінець. Я все можу зрозуміти, але, коли рідна людина настільки споживацьки ставиться до своїх близьких, для мене це перебір. І я вирішив боротися з цим негласно.

Спочатку я просив дружину сходити в магазин за продуктами, щоб Лідія Іванівна не тягала взагалі ніяких сумок. Потім просив допомогти прибрати в квартирі, поки я готую вечерю. Вона спочатку намагалася відступитися в сторону, тоді я пропонував зробити мою роботу, поки я пройдуся по магазинах або приберу. Але готувати їжу для дружини нестерпне заняття, тому вибору у неї не було, як тільки погодитися.

Я так думаю, що тепер дружина повинна зрозуміти – вона доросла жінка, у якої старенька мама, і що настав час дорослішати. Чи вийде у мене перевиховати дорослу людину? Ну, час покаже. Але відступати я точно не маю наміру.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

facebook