Лізо, а до чого тут узагалі твоя мама? – дивиться на мене чоловік такими великими і здивованими очима, ніби й справді не розуміє, як то виглядає зі сторони. – Повір, ми поїдемо з тобою, а чи без, так що спробуймо без сцен, – вів далі спокійно. Найприкріше, що він і справді не розумів, чого то я так реагую.
Ми з чоловіком більше року відкладали гроші на те, аби поїхати у відпустку усією сім’єю. Жили економно, я, навіть зошит завела де записувала усі витрати, все, аби здійснити мрію і на цілий місяць поїхати у гори на озеро.
Збирати гроші було непросто ще й тому, що у нашій родині на повну поки лиш чоловік працює, я з донечкою у декретній відпустці. Хоча я не байдикую і кілька тисяч у місяць, якраз на оплату комунальних, заробляю віддалено.
Однак, мої гроші то крапля у морі наших витрат і основним годувальником поки все ж є мій чоловік. Дуже гарно допомагає його мама особливо із донечкою. Ірина Олегівна і продукти нам приносить і грошенят інколи підкидає, та й онуку може до себе забрати на час.
Моя мама в селі проживає і все що може, то це передавати нам торби продуктів. Мамі за 60, тож вона вже не така швидка і не така вправна, як була колись. Навіть ту торбу зібрати і виростити все для того аби її напакувати, то великий труд і я це прекрасно розумію.
А цього літа ми планували усією сім’єю їхати в Карпати на відпочинок. Через друзів знайшли будинок у горах, поруч чисте озеро і бонусом – краєвиди запаморочливі.
Їхати планували на цілий місяць. Чоловік навіть на роботі домовився про те, що буде певний час працювати віддалено. Я собі у голові наскладала купу планів, раділа мов дитина, що нарешті і моя мама виїде куди далі обласного центру.
Але, на мене чекав неприємний сюрприз:
— Будинок на чотирьох – каже мені чоловік, – Вибач, але твоя мама тут до чого?
Я й оніміла, бо ж свекруха збирається їхати з нами. Тобто, свою маму він бере у відпустку бо тій потрібно відпочити, а от про мою і мови не має.
— Лізо, моя мама працює, допомагає з онукою і нам фінансово, їй необхідний відпочинок. Я повинен хоч якось віддячити їй за труди, вона не зобов’язана все це робити, зрештою. А теща і так в селі проживає. У неї в городі річка, то скажи кому із них треба їхати? Та й кошти розраховані на чотирьох, де взяти ще кілька тисяч для того, яби мати на харчування твоїй мамі і заплатити за проживання. Та й квитки не дешеві зовсім.
Мені сльози на очі навернулись, сказала, що нікуди не поїду у такому випадку. Ну це ж просто не по-людськи так родину ділити, хіба ж ні? Та й мама допомагає по мірі сил і можливостей. Чия вина, що свекруха на 10 років молодша?
— Обійдемось без сцен. А на відпочинок ми поїдемо з тобою, чи й без тебе.
І знаєте, нині мій чоловік, донька і свекруха у Карпатах, а я вдома у мами в селі. Поки із чоловіком не розмовляю, та й не знаю, чи потрібен уже мені такий шлюб. Оцим відпочинком він показав своє ставлення і до мене і до нашої родини.
Мама ж моя сміється, каже, що господарство не залишила б аж на місяць і нікуди б не поїхала. Картає мене за принциповість і каже, що я повинна їхати до чоловіка.
А от я не можу і не хочу. Скажіть, от хіба то сім’я після такого його вчинку?
Головна картинка ілюстративна.
