fbpx

Ляля заховалась у ванну і з усієї сили затулила вуха руками. Не допомогло. Стіни резонували і повторювали церковний передзвін. Навіть не чуючи його, Ляля відчувала спиною: бом-тра-та-ра-ра, бом-тра-та-ра-ра. Всередині усе кипіло і переверталось, хотілось втекти від тих звуків і не чути їх. Вискочивши з ванної. наділа навушники з гучною музикою і засіла за ноутбуком, але і тут одне і теж. «З Великоднем!». Швидко прогорнувши стрічку зачепилась поглядом за один пост і скипіла

Ляля заховалась у ванну і з усієї сили затулила вуха руками. Не допомогло. Стіни резонували і повторювали церковний передзвін. Навіть не чуючи його, Ляля відчувала спиною: бом-тра-та-ра-ра, бом-тра-та-ра-ра. Всередині усе кипіло і переверталось, хотілось втекти від тих звуків і не чути їх. Вискочивши з ванної, наділа навушники з гучною музикою і засіла за ноутбуком, але і тут одне і теж. «З Великоднем!». Швидко прогорнувши стрічку зачепилась поглядом за один пост і скипіла.

— А я сьогодні бачила, як сонце грає, – писала якась панянка, – Таку красу лиш на Великдень і побачиш.

Ляля аж піною бризнула. Понавигадують казна чого. Та якщо на сонце дивитись, то воно тобі не тільки заграє перед очима, що за казки?

— Ви в якому сторіччі живете, пані! – звернулась Ляля до незнайомки, – Яке сонце, який Великдень? В наш час уже слід вірити матеріальному, тому, що можеш відчути і побачити. Ось я вірю в силу грошей, бо бачу щодня їх вплив на людей. Я знаю, що поїду після оцих свят у відпустку. Я вірю у те що гарно живу, бо відчуваю це щодня. Я заробляю на це сама. Своєю працею і це лиш моє досягнення. Я вірю лиш у себе і свого чоловіка, ми працюємо, як воли і маємо результат, а не очікуємо чуда.

Аж полегшало після написаного. Про чоловіка Ляля звісно трохи того, ну не правду сказала. Юрко у неї громадський чоловік, або навіть не так. Він законний чоловік своїй дружині, а Ляля його кохана.

Власне саме через оці святки Ляля і сидить одна вдома. На Великдень Юрко з родиною. Повіз “свою” до батьків. Там святкують. Традиція у них така, бачте. А Ляля одна. Довкола свято а вона одна у порожній елітній квартирі і навіть вийти немає куди. Усі святкують, усі вдома. А Ляля одна і лиш оці передзвони від яких на стіну лізеш.

Аж тут ноут озвався у вухах повідомленням. На її коментар прийшла відповідь від незнайомки. Прочитавши Ляля з силою дала по екрану, аж тріщини у різні боки пішли.

— Щиро надіюсь, дочко, що Господь увійде в твою душу і дасть їй спокій. Молитимусь, аби усі негаразди, які довели тебе до того, що ти виливаєш їх тут, минули. Будь здоровою і не зарікайся, дитино! Христос Воскрес! І в твоїй душі надіюсь воскресне любов.

Ляля аж розплакалась. Думала, що через зіпсований ноут, а насправді від того, що ота жінка, темна жінка була права. А ще ж оці передзвони. Якби не свята, вона б була зараз на Мальдівах, а не тут.

Усе полетіло шкереберть не одразу. Якось по-трошки, по-малу. Спочатку згорів котедж у якому Юрко жив з родиною і той попросив Лялю переїхати у іншу, менш комфортну квартиру, аби перевезти свою сім’ю сюди. Ляля опиралась, казала, що це їхній дім і вона не потерпить, аби “ота” тут навіть ходила. Але Юрко заявив, що йому зараз не до її капризів і просто сам зібрав Лялині речі.

Потім її звільнили. От так просто і без церемоній попросили на вихід через скорочення штату. Ляля тоді не надто засумувала – матиме більше часу на себе кохану. А потім мама занедужала і Ляля поїхала до неї. Не на довго, лиш на три тижні, але цього вистачило Юрку, аби її забути.

Коли Ляля усе владнала і зателефонувала, аби Юрко її зустрів з потяга, той заявив, що не стане.

— З тобою було весело, Лялю. Хм! Я лиш зараз зрозумів, що не знаю твого імені і не хочу знати. Я на картку там тобі гроші скинув. Це відступні. Забуть про мене.

Ляля не здалась. Приїздила і навіть дружину його зустрічала, але ні до чого хорошого це не привело. Картку, яка належала Юрку заблокував банк і Ляля залишилась без коштів на існування. Влаштовувалась на роботу, але швидко йшла, бо за сім тисяч їй і в салон не сходити. Знімала квартири, але не могла оплачувати. Позичала, перепозичала і брала кредити. Врешті умовила маму узяти величезний кредит під заставу їхньої квартири, бо ж борги виросли як сніжна куля і ось ось мали накрити Лялю з головою.

Квартиру забрали. Ляля з нездоровою мамою живуть на знімній квартирі, яка більше схожа на собачу буду, ніж на придатне до існування людей житло.

Сьогодні Великдень і Ляля уперше в житті не йде, а прямо таки летить до храму. Тут вона співає на кліросі уже місяць, сьогодні Великодня служба. Перша у її житті.

— Христос Воскрес! – лунає звідусіль. А Ляля поглянула у небо і повільно стає на коліна.

— Воістину Воскрес! – відповідає її душенька дивлячись на сонце, яке вигравало на вранішньому небі усіма барвами щастя.

Віднині у неї усе буде добре. Ляля це відчула, їй янгол підказав.

Автор Анна Корольова.

Передрук без письмової згоди редакції заборонено.

You cannot copy content of this page