Хоч завжди пропускаю той момент, коли вчора було голо та сіро, а вже нині все буяє зеленим, зацвітає верба і несе свої пахощі по полях. Я люблю ранню весну.
Цієї днини я завжди телефоную мамі:
– Мамо, що там по прикметах? Якою цього року буде весна?
– Ой, дитино, я не знаю. Ніби день починався добре – одразу сонця не було, то на добре. А тепер так сонячно та гарно, то не знаю. Бог дасть – то буде добре…
Мама моя вже не виходить на поле, а лиш пильнує свого розсадника – аби там все було гарненько та чистенько. Вже здоров’я не дозволяє.
– То я колись хотіла купу поля, де не дадуть – всюди робила, скільки я на тих полях свого здоров’я лишила, і що тепер? Там тепер бур’ян та миші, а хто мені верне моє здоров’я?
Мої діти не розуміють мого пориву до землеробства.
– Мамо, що ви там того привезете – курям на сміх, криве й пирієм поїдене. Ми в магазині за ті гроші, що ви проїдете туди й назад купимо гарні овочі. А потім ще тиждень охаєте, що вас поперек лапає – нащо того?
Вони не розуміють. Я й сама не розумію, чому мене так тягне додому?
Ніби адекватна міська жителька, не хочу багато робити, а хочу сидіти під теплою ковдрою та дивитися якийсь серіал, попиваючи чай.
Отак сиджу всю осінь та зиму, і собою задоволена, і в мирі з домашніми.
Але вартує лише закапати зі стріхи, побачити ясне небо і сонечко – все я вже хочу щось садити, полоти, пересаджувати, накривати…
Я вам скажу відверто, що я в селі відпочиваю душею і вивітрюю з голови всі погані думки, всі печалі та тривоги.
В місті що? – включив телевізор і мало того, що тобі з України назбирають страшилок, то ще їм мало і починають з-за кордону притягувати та показувати. А потім в кінці такі:
– В Київському зоопарку народилася пандочка…
Аби ви скисли! Мені вже та пандочка не допомагає, бо я вже маю забиту голову і вже переживаю за своє майбутнє, за дітей, за батьків, за країну… Стаю на коліна та молюся і плачу – ото ввесь цей час.
То вимучує, а що казати про наших, кому ще гірше?
А так побачиш паросточок, який ти садила та прикривала від морозу – і вже серце тішиться, що надія є, Бог дає сили рослині і дає сили людині.
Треба лише знаходити в собі таке місце сили і воно у мене є. Хай воно і забирає у мене час, гроші та здоров’я, але тепер хороший психолог дешево не коштує.
Фото Ярослава Романюка.
