Оксана готувала картоплю, коли в слухавці пролунав голос чоловіка:
— Мама приїде завтра на цілий тиждень.
Лише два місяці минуло, як вони з Ростиславом залишили дім Галини Олександрівни й перебралися у свою невеличку квартиру. Три роки свекруха втручалася в кожну дрібницю: перевіряла телефон, читала листування, казала, коли вставати. Оксана сподівалася, що цей етап закінчився. Та тепер усе могло повернутися.
— Ти зі мною радився? — тихо спитала вона.
— Це ж моя мати, — сказав одразу Ростислав. — Вона хоче побачити наше житло. Я обіцяв їй. Не ускладнюй.
— Може, на два дні?
— Ні, на тиждень.
Оксана лиш гірко зітхнула. Наступного ранку, рівно о десятій п’ятнадцять, пролунав дзвінок. Галина Олександрівна зайшла з валізою, зиркнула на невеликий передпокій:
— Тіснота. Ну нічого. Ростиславе, покажи, де я спатиму?
— У нашій спальні, — квапливо відповів він. — Ми з Оксаною цей тиждень поспимо на дивані.
Коли свекруха зникла за дверима, Оксана прошипіла:
— Чому ти навіть не попередив?
— Вона старша людина, — знизав плечима чоловік. — Це ж недовго.
Того ж дня свекруха витягла курятину з холодильника:
— Приготую щось смачне. Бо ви, мабуть, харчуєтеся абияк.
— Ми поки піст їмо без м’яса, — відповіла Оксана.
— Ростислав любить мої страви, — свекруха відмахнулася.
За кілька днів Галина Олександрівна почала «наводити лад»: переставила крісла, заховала Оксанині чашки, видалила її файли з комп’ютера, пояснивши, що «очистила» пам’ять. Невістка обурювалася, проте свекруха лише знизувала плечима:
— Я знаю, як краще. А тобі щось не подобається?
Оксана звернулася до чоловіка:
— Вона поводиться, ніби тут усе належить їй. А ти мовчиш!
— Це ж моя мама, — втомлено відповів він. — Вона ненадовго, потерпи.
На четвертий день свекруха відверто заявила:
— Мені здається, ви б зовсім не впоралися без мене. Оксана лише заважає, ходить і безлад робить.
Остання крапля для невістки була тоді, коли свекруха стала критикувати, скільки часу Оксана проводить у душі. Та різко попросила її не втручатися. Галина Олександрівна образилася:
— Ти ще в моєму домі таке б не посміла. Якщо не подобається, збирайся і йди.
Оксана ледь стримувала сльози, глянула на Ростислава:
— Може, ти поясниш, що це наша квартира і розмовляти так зі мною не можна?
Але чоловік стояв, опустивши голову:
— Не треба непорозумінь. Мама залишиться до кінця тижня. Зрештою, що мені їй казати?
Усе стало зрозуміло. Оксана зітхнула й пішла збирати сумку. Коли вона витягувала з шафи речі, Ростислав підійшов і мовив розгублено:
— Не роби дурниць, це ж ненадовго.
— Мені вже досить, — прошепотіла вона. — Я орендую цю квартиру на тих же умовах. що й ти. Поясни, чого я повинна таке вислуховувати?
Свекруха демонстративно зітхнула:
— Зроби ласку – давай швидше. Мені ще прибрати тут усе після тебе потрібно.
Оксана взулася, глянула на чоловіка востаннє:
— Ти прийняв рішення. Я теж. Коли вона поїде, можеш зателефонувати.
Вона зачинила за собою двері, а за кілька хвилин сіла в таксі й захлипала. У голові виринали картини їхнього короткого щастя у власній квартирі, яке зруйнував тижневий приїзд свекрухи. Три роки вона мріяла про свободу, чекала, що все зміниться. Схоже, надії розвіялись.
У квартирі Галина Олександрівна задоволено оглядала спальню, розкладаючи свої речі. Ростислав сидів на дивані з порожнім поглядом. Він намагався подзвонити Оксані, але вона не відповідала. Чи не означає це, що їхня сім’я вже зруйнована?
Мама ж гукнула його на кухню:
— Синку, допоможи мені м’ясо замаринувати. А про дружину не хвилюйся, заспокоїться й повернеться.
Ростислав слухав її голос і відчував, що втратив щось невимовно цінне. Він зрадив Оксану, не ставши на її бік. Тепер міг лише гадати, чи простить вона його. А Галина Олександрівна, схоже, й не планувала скорочувати візит. Можливо, лишиться довше.
Оксана прибула до батьків і кілька днів приходила до тями. Вона розповіла, як свекруха витіснила її з власного житла. Батьки підтримали доньку, вмовляли поговорити з чоловіком. Але Оксана розуміла, що то марно.
Їй набридло просити поваги їй хотілось спокою і жити не озираючись. Кілька разів вона дивилася на телефон, чекаючи, що Ростислав повідомить про від’їзд матері. Та дзвінків не було.
Минув тиждень, а далі ще кілька днів. Оксана отримала повідомлення від чоловіка: “Мама поїхала. Я приїду за тобою. сказала, що наступного разу приїде аж на вихідні, тож у нас є купа часу побути удвох”.
Він і справді приїхав за пів години і був щиро здивований тому. що його дружина відмвилась їхати із ним “додому”. мами ж немає. вже все добре, чого характер показувати?
Навіть отримавши документ про розлучення Ростислав ще ніяк не міг зрозуміти, чого його дружина вчинила саме от так. Адже ж вони нарешті орендували окрему квартиру. Вона ж так про це мріяла. Чого розлучатись?
— Твоє оце нерозуміння, уже говорить про те, що я права. – сказала оксана із гіркою посмішкою. – Я кохаю тебе і сподіваюсь, що колись ти таки дійдеш своїм розумом, чого все сталось саме так. Я чекати того часу наміру не маю. У нас одне життя. Я хочу його прожити, а не чекати дива.
От цікаво, хоч колись до Ростислава дійде?
