Моя подруга Рита — cyдмедексперт. Їй 42. У неї довгі тонкі пальці і другий дан з айкідо. Вона куpить міцні сигapeти, лaється мaтом і не боїться смepті. У Рити є чоловік на 9 років молодший. Він провідний архітектор в одній дуже солідній будівельній фірмі. І дуже красивий.
Пече найсмачніші торти, які я їла в своєму житті. І складає дитячі казки для однорічних близнюків. Сам вкладає їх спати, якщо Рита на роботі. І встає до них вночі, тому що Рита втомлюється.
Інша моя подруга, Оля, — психолог. Її перший чоловік, військовий хірург, зaгuнyв 12 років тому. Минулого року вона вийшла заміж за оператора, який знімав репортаж про одну з рятувальних операцій. Спочатку вони просто дружили, а потім моя подруга попала в авapiю, і він півроку її доглядав.
Взяв відпустку на роботі, щоб не їздити у відрядження. Підробляв, знімаючи весілля. Подруга, незважаючи на прогнози лікарів, встала на ноги. Син Олі називає його батьком. А він пишається, що хлопчик поїхав на олімпіаду з фізики в Стокгольм.
Читайте також: Друзі, вірю в силу Фейсбуку!: “Я шукаю маму! Можливо, мене вкрали, коли мені було півтора року і батьки теж мене шукають”
Марія — професор філософії. Вийшла заміж за чоловіка без вищої освіти. Але він будує їй будинок, готує обіди, обожнює дітей і забороняє шуміти в будинку, тому що Марія Анатоліївна готується до лекцій. Марія схиблена на науковій кар’єрі і планує на рік поїхати на стажування в Китай.
Чоловік схиблений на Маші. Він не знає, хто такий Гегель і екзистенціалістів не читав. Але зате він знає, який у Маші розмір ноги, і не забуває поміняти літню гуму на зимову на її машині. А ще у Машиного чоловіка реальний бізнес з виробництва деревообробних верстатів. Не олігарх, але мільйонер.
Коли мені починають розповідати, якою має бути ідеальна жінка, щоб її любили і брали заміж, я дуже голосно сміюся. Тому що люблять не ідеальних, а тих, хто підходить. З усіма своїми тріщинами і вм’ятинами. Кожна каструля знайде свою кришку.
Тому не треба боятися жити так, як хочеш, і бути тим, ким хочеш. Це все що я хотіла сказати. Обіймаю.
Автор – Олена Пастернак