Треба ж таке, вона аж упивалася цією новиною, слідкувала за кожним моїм порухом, наче фільмувала мене, щоб нічого не пропустити, коли буде переказувати цю подію комусь іншому. А ми ж дружили наче родинами, а тут вся аж світиться від того, що мені таке повідомляє…
Я Людмилу знаю років десять, наші чоловіки разом працюють і ми так і здружилися, бо вони між собою в приятельських відносинах. Не скажу, що мій Іван аж так пильнує компанію, але може піти на футбол чи на рибалку. Далі вже почали ми один до одного на день народження приходити, потім вже ми з Людмилою зблизилися і по магазинах ходили чи просто з дітьми погуляти.
Одним словом. Дружили, не щось до такого, щоб позичати один одному гроші чи дітей хрестити, але добрі приятелі.
І ось Людмила з іскрою в очах і усмішкою на устах повідомляє мені новину – вона бачила мого чоловіка з іншою жінкою.
Для мене це був подвійний нокаут, бо й чоловік виявився ще тим жевжиком і подруга он як насолоджується моїм станом.
Не пам’ятаю, що я їй казала та й чи казала взагалі, просто прийшла додому і стала думати, що ж далі.
Діти у нас вже виросли, квартира наша спільна, є накопичення. Чим Іван думав, коли заводив нову стосунки?
Треба було в нього спитати і я це зробила.
Він спочатку віднікувався, а далі вже сказав, що закоханий, о вона від нього на десять років молодша і у неї буде дитина.
– Раз ти вже все знаєш, то тоді все на краще. Збирай речі і їдь до мами.
– Що? Це і моя квартира також.
– Та аякже. Я на неї заробляв. А не ти, тому вона повністю моя. Я не для того почав нове життя аби знову не розгинатися на квартиру заробляючи.
Я не впізнавала цього чоловіка, ніколи б не подумала, що після стількох років, стількох подій, стількох ранків і ночей, мене будуть отак віником вигрібати з хати.
Я зібрала речі і пішла до мами з татом. Просто хотіла перебути у них цей час, але мама наполягала на тому аби я не плескала вухами, а все ділила згідно закону. Іван вів себе дуже не красиво, але не мав куди дітися – суд був на моїй стороні. Квартиру ми продали і поділили гроші.
Зате він добився того, щоб мене попросили з роботи, адже ми обоє працювали на одному заводі. Дирекція пішла на умови головного інженера.
Мама мені порадила поїхати відпочити і я так і зробила. Поїхала в гори і там зрозуміла, що важко, це, коли ти лізеш вгору і ніг не чуєш, а оте все з чоловіком, то пройде.
В цьому поході я познайомилася з чоловіком, який запросив мене працювати в іншому місті, але за моєю спеціальністю і я погодилася. Наші стосунки були скоріше дружні на початку, але потім я Руслана полюбила всім серцем. не хотіла йому в цьому зізнаватися, бо думала, що плутаю вдячність з любов’ю. Але він зробив сам перший крок і ми почали зустрічатися. І от що я можу з цього приводу сказати собі і вам – навіщо я за свого чоловіка стільки років трималася?
Так, повірте, я вдячна Іванові за дітей і за те, що я їх ростила, але в усьому іншому плані, я не маю як добрим словом згадати Івана, як чоловіка. Я дуже вдячна його новій дружині, що вона мені дала шанс жити без нього.
Недавно приїхала до батьків і випадково зустріла Людмилу. Її погляд вп’явся у мене, а потім почав згасати, зверхня усмішка зникла і вона мимоволі випалила:
– Ти на якому курорті так відпочила?
– Ой, Людонько, я заміж вийшла просто, – щиро усміхнулася їй я, – і давно хотіла тобі подякувати, що ти мені тоді відкрила очі на чоловіка! я би ще роки отак марнувала свій час і на нього, і на цю нудну роботу. Не мала б нічого в житті цікавішого, ніж дивитися в телефон. Я тепер наче зі сну прокинулася. Дякую!
– То може й мене просвітиш?, – загорілася вона, – я теж хочу так гарно виглядати. Кажи, що саме ти робиш?
– Просто люблю. Люблю свого чоловіка, дітей, батьків, роботу, ранок, день, небо, лавочку біля під’їзду… Все дуже просто.
По похмурому погляду подруги зрозуміла, що вона мені не вірить. Але то вже не мій клопіт, чи не так?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
