Людмила досить рано вляглася, бо ж завтра їй потрібно було поїхати в сусіднє село. Її попросили замінити на один день їх фельдшера. Однак поспати жінці так і не вдалося. Посеред ночі прокинулася від невідомого шуму. «Напевно, хуртовина розігралася», – подумала Люда, подивившись у вікно.

Жінка накрила голову ковдрою і хотіла продовжити спати, але почула гучний стукіт у двері. «Ні, все-таки не завірюха. Мабуть знову комусь погано стало», – подумала дівчина і попрямувала до дверей.

– Людочко, пробач, що розбудив тебе. У нас дитині, в сусідньому селі, стало погано! – сказав Олег Федорович.

– Нічого страшного! Я зараз же зберуся, і поїдемо туди!

– Тільки є ще проблема. У мене машина зламалася, я не зможу тебе відвезти зараз, – сказав чоловік.

– Ну, раз так, то вибору немає , доведеться запрягти Алісу! – сказала жінка.

– Людо, може, краще почекаєш, я пошукаю машину в селі? Кінь може збунтуватися в таку погоду!

– Не хвилюйтеся, я з нею впораюся! – сказала Люда і почала збиратися.

Одягнувшись, Людмила вийшла з дому і попрямувала до коня.

– Пробач, дорогенька, я не спеціально вивела тебе з тепла! Ми повинні з тобою допомогти дитині! – сказала жінка, заспокоюючи коня.

Аліса немов зрозуміла слова господині і заспокоїлася.

Ще кілька років назад Людмила жила у місті неподалік. Однак після невдалих стосунків, повернулася в рідне село, у великому місті почувалася чужою. Зараз Люда працює місцевим фельдшером. Вона дуже любить свою роботу, тому в будь-який момент приходить на допомогу.

Люда під’їхала до будинку, в якому був маленький пацієнт. Вона відразу ж його примітила, бо тільки в ньому світилося світло. Жінка постукала в двері, і їй відкрив чоловік.

– Доброї ночі, я фельдшер. У вас занедужала дитина?- сказала Люда.

– Вітаю, так. Проходьте, ми вас вже зачекалися – сказав чоловік.

Людмила зняла верхній одяг і увійшла в кімнату. Глянувши на співрозмовника не повірила своїм очам. В темряві вона не змогла як слід розгледіти чоловіка, але при яскравому світлі, одразу ж впізнала.

– Діма!

– Люда…

Запанувала незручна мовчанка. Першою порушила тишу Люда:

– Як ти тут опинився?!

– Я зовсім недавно переїхав – відповів Дмитро.

– Зрозуміло, але чому саме в наше село?.

– Просто так вийшло,.

– Зрозуміло, добре, це все одно більше не моя справа. Вибач, що запитала. Показуй, де дитина.

– Сюди, він тут лежить – показав чоловік.

Дмитро був не просто знайомим для Людмила, а її колишнім нареченим. Всього за тиждень до весілля хлопець покинув її, без жодних пояснень. Жінка досі пам’ятала пережите розчарування, тому не могла навіть дивитися в очі цій людині.

– Я оглянула хлопчика. У нього звичайна застуда. Всі необхідні ліки і спосіб їх застосування я записала вам на листочок. Дотримуйтесь рекомендацій, а також мама повинна дитині робити легкий масажик, – сказала Людмила.

– У нас немає матері, – сказав чоловік.

– Тоді ти зробиш завтра вранці – сказала фельдшер і пішла до виходу.

– Почекай! Людо, вибач мені за минуле, будь ласка!

– Не хвилюйся, я вже давно не ображаюся! – сказала Люда і пішла.

Лише вийшовши з дому, жінка дала волю почуттям. Кінь відчув настрій господині і почав топтатися на місці.

– Не хвилюйся за мене, мила! Все у нас буде добре! Більше не буду цим морочити собі голову! Все, їдьмо додому! – сказала господиня, осідлавши коня.

Аліса дісталася Людмилі ще від батька. У дівоцтві вона була сильно захоплена цими тваринами, тому батько і вирішив їй подарувати Алісу. Людмила завжди вірила в те, що Аліса її дуже добре розуміє і підтримує у важкі моменти.

Через кілька днів настав Святвечір. Людмила приготувала подарунки на завтрашній день і хотіла повечеряти, як у двері постукали.

– Дмитре, ти навіщо прийшов? Маломузнову стало погано? – здивувалася жінка.

– Вибач, що тебе потурбував. Я хотів відвести на огляд, але там все закрито, – пояснив чоловік.

– Ти хоч на годинник дивився! Вже досить пізно, тому і закрито, – сказала Люда.

– Зрозуміло, тоді я завтра прийду. Вибач ще раз, потурбував, – сказав Діма і хотів уже піти.

– Стривай! Давай я огляну малого! А то на вулиці дуже холодно, щоб тягати його туди-сюди! – сказала Людмила.

Жінка оглянула хлопчика і сказала:

– Все в порядку, він вже майже здоровий! Як ти почуваєшся, Костю?

– Добре, тільки їсти хочеться! – сказав хлопчик.

– Дмитре! Ти, що дитину нагодувати не можеш? – спитала Люда.

– Я годував, просто він мабуть зголоднів, поки ми сюди добиралися! – відповів Дмитро.

– Гаразд, давайте я вас нагодую – запропонувала жінка.

– Було дуже смачно! Ви готуєте смачніше, ніж тато! Можна я подивлюся на вашу ялинку? Вона така гарна! – запитав Костя.

– Звісно! Можеш навіть взяти цукерки з неї! – сказала Людмила.

– Дякую! – сказав хлопчик і побіг до ялинки.

Людмила і Дмитро сиділи в повній тиші. Однак через деякий час Дмитро наважився заговорити.

– Знаєш, Людо, ти практично не змінилася! Все така ж красуня! – сказав чоловік.

– Може зовні я і не змінилася, але зате я стала набагато розумнішою! Тепер мене ніколи не зможе обдурити така людина, як ти! – сказала жінка.

– Вибач, я дійсно винен перед тобою! У той час я захопився іншою дівчиною, тому і покинув тебе. Сам не знаю, що на мене найшло! Мені було дуже соромно перед тобою, тому навіть не пояснив справжню причину, – сказав Дмитро.

– А де зараз та дівчина?

– Так вийшло, що її не стало… Насправді, я практично її не кохав, вона хитрощами домоглася моєї уваги.

– Зрозуміло.

– Людочко! Пробач мене будь ласка! Я щодня згадував про тебе. Я повівся, як останній негідник, але якщо ти не хочеш, щоб я з’являвся в твоєму житті, то так і зроблю! Тільки прошу тебе, подумай гарненько перед тим, як дати свою відповідь!.

Людмила не знала як вчинити правильно. З одного боку, вона хотіла зізнатися Дмитру в тому, що досі його кохає. А з іншого боку, бракувало впевненості, що Дмитро змінився і щиро шкодує через свій вчинок.

– Залишайтеся у мене ночувати, вже пізно йти додому – сказала Люда.

– Дякую тобі! Дякую, що дала ще один шанс! – сказав чоловік і обняв Людмилу.

Фото ілюстративне.