Майже п’ять років тому моя донька виїхала до Польщі на заробітки. Її чоловік покинув із дитиною малою, тож іншого виходу вона не мала. онучка, якій на той час було лиш півтора роки, зі мною залишилась. А цьогоріч моя донька приїхала з новиною радісною, розповідає, сяє, але я її щастя не поділяю. Тепер у нас справжнє протистояння почалось.
Заміж моя Кароліна вийшла дуже рано, майже одразу після школи. Мені її обранець не подобався, адже хоч і був він із заможної родини, проте був надто вітряний. Я попереджала доньку, що вона ніколи з таким чоловіком щаслива не буде. Проте, молодо-зелено, мене слухати Кароліна не стала.
Як результат, рік не шлюбу, а постійних розборок. Вона від нього тікала до мене, він приїздив її забирати, вона викликала наряд. Вона писала заяви. потім забирала, вони мирились і все по новій починалось. Донька не дивлячись на мої заперечення, вирішила, що чоловік її заспокоється коли в них дітки з’являться, а в резуляьтаті бігала вона до мене тепер не сама.
Може і жила б вона з ним і досі, адже любила його дуже, але він ї виставив за двері. Знайшов собі іншу і привів додому, коли ще моя донька там жила. Донька плакала, а я щиро раділа їхньому розлученню. нарешті вже у нашому домі запанував спокій.
Свою доньку я в Польщу сама відправила на роботу, сама їй її знайшла. Справа в тому, що освіти вона не мала і могла працювати лиш касиром у супермаркеті. А який там заробіток? Та й не хотіла я аби вона в одній країні навіть із зятем моїм колишнім була. Вона за ним прямо трусилась, я переживала, аби знову не надумали зійтись.
П’ять років моя донька була на заробітках у Польщі. Там уже й квартиру винаймає, працює увесь час на одному і тому ж заводі. Навіть зараз у неї і заробіток хороший і по ній бачу – стала дорослішою спокійнішою, розсудливішою. Про її шлюб ми воліємо не згадувати. нащо минуле ворушити?
Увесь цей час моя онучка була зі мною. Їздимо ми до її мами часто, та й донька до нас приїздить хоч раз у два місяці. Дитина знає. що Кароліна її мама, але все ж більше сумує, коли мене поруч немає. Цьогоріч онуку ми з донькою у перший клас відвели так що я знову навчатись почала разом із нею.
Так ось! Донька моя приїхала тиждень тому щаслива така і радісна. новину мені повідомила – заміж вона виходить за Анжея. Анжей поляк її начальник на заводі. Вони вже три роки як зустрічаються, а це він їй пропозицію зробив. Моя Кароліна погодилась і приїхала в Україну аби забрати свою доньку. Мовляв, дитині буде краще із мамою і з татом у повній сім’ї.
Звісно, я поздоровила її, але сказала, що онучку не пущу нікуди. Знаю я, які їй чоловіки до вподоби. Проходили ми раз її шлюб. Так і відповіла:
— Я одного разу вже твоє заміжжя ледь пережила. Своїй онуці такого не дозволю пройти. Та й яка з тебе мама? Ти ж дитину і не знаєш свою. Та й до школи вона тут ходить у неї тут друзі. Нащо її життя з ніг на голову перевертати.
От тепер у нас справжнє протистояння. Донька не відступає, і я стою на своєму.
Несподівано моя мама стала на бік моєї Кароліни. Вона мені доводить, що я не права і в дитини повинна бути сім’я.
Я головою розумію, що не маю дитину відпускати, але душенька не на місці. Чи правильно я роблю?
Жанна К.
Головна картинка ілюстративна.
