Перевірка розлукою.
– Максиме, вибач, не можу більше так жити – ми стали байдужими один до одного, давай визнаємо це і закінчимо наші стосунки.
– А Катруся? Їй лише два, як вона без батька?
– Можна подумати, що зараз вона з батьком.
Прозвучало прикро, та він не міг заперечити: майже завжди Максим йшов і приходив, коли донька ще спала. Так, треба заробляти. У вихідні хочеться відпочити. Тільки навіщо собі брехати? Маленька дитина була йому нецікава, він не знав, чим її зайняти. Та й Олена з перших днів шулікою літала – слухала свою маму і не довіряла йому дитину. За місяць теща поїхала, але встановлені нею правила закріпилися.
Так і повелося. Олена провалилася в материнство, Максим, взявши на себе матеріальне забезпечення, жив на роботі. Хоча міг, звичайно, приходити раніше, було б бажання. Але пропозиція розлучитися застала його зненацька. Зрештою, він просто робив те, що просили: не плутався під руками, не ліз у жіночі справи. Чекав, коли дитина підросте.
Почувши про розлучення, Максим миттєво згадав той день, що перевернув його життя.
Йому було десять років, але все, що сталося, він бачив у деталях, ніби пережив учора. Батько покликав його з вулиці додому. Максим неохоче піднявся на третій поверх. Щойно відчинивши двері, відчув: відбувається щось дивне. Батьки сиділи в дитячій, обоє якісь напружені.
Після нестерпного мовчання заговорила мама:
– Максиме, тато тепер житиме окремо від нас. Ми з тобою залишимось удвох.
Новина приголомшила. Тоді Максим згадав однокласника, у якого розлучилися батьки. Його батько любив залити за комір, у домі постійно булои непорозуміння. Той хлопчик навіть зрадів розлученню батьків. «Але ж у нас все добре, мама з татом сваряться рідко», – подумав Максим. Але сказати щось він не зміг. Та й навіщо? Його думка нікого не цікавила, дорослі просто поставили дитину до відома, що тепер вона житиме ось так.
Максим довго не міг усе це прийняти: замкнувся, закинув навчання. Переживав. Батько спочатку приходив часто, потім усе рідше. Максим думав, що звик, коли дізнався, що тато одружився і поїхав до іншого міста. І хоч вони з мамою жили дружно, хлопчик гостро відчув, як йому не вистачає батька. А тепер його взагалі не буде поряд!
Минули роки. Він сам чоловік та батько. Як так сталося, що дружина хоче зруйнувати сім’ю? Максим визнавав: вони стали чужими людьми, живуть немов сусіди. Єдине, що їх пов’язує маленька дочка. Почувши, що дружина хоче все припинити, Максим згадав розлучення батьків і сполошився:
– Олено, пробач мені. Ти маєш рацію в тому, що ми віддалилися одне від одного. Але, знаєш, давай подумаємо про Катю, про її майбутнє. Якби мама з татом запитали мене колись, як їм вчинити, я сказав би: все, що завгодно, тільки не розлучення! Ми ж дорослі люди, треба якось домовлятися, вирішувати проблеми та не ставити під питання майбутнє дітей.
Подумавши з тиждень, Максим запропонував якийсь час пожити на відстані. На роботі саме шукали бажаючого виїхати на півроку за кордон, він зголосився. Подумав: «Так, це далеко, але я залишуся чоловіком і батьком, якого чекатимуть удома».
Довгими вечорами він шукав причини того, що сталося. Адже ніхто з них не мав стосунків на боці. Вирішив, що обидва поводилися егоїстично, замкнулися в собі, не хотіли чути один одного, вибрали легкий шлях. Та найважливішим було те, що він почав сумувати. Сильно. Йому снилася маленька Катруся, а дружина стала здаватися коханою та бажаною. Але він мовчав, як вони й домовлялися. Обидва хотіли зрозуміти, чи залишилися ще якісь почуття, чи треба починати нове життя.
Після довгої розлуки Олена з Максимом зустрілися, немов уперше. Він приїхав зненацька, вирішив зробити сюрприз. Подзвонив у двері. Побачив, якою радістю спалахнули очі дружини, і зрозумів, що на нього чекали! Він вдома.
За вечерею Олена сказала, що півроку самотності стали для неї справжнім випробуванням:
– Знаєш, я просто не розуміла, як багато для мене означає те, що ти щодня приходиш додому. А коли довелося робити все те, що ти робив, самій. Це так важко – помічати та бачити хороше. Цінувати те, що є. Добре, що ти не послухав мене: ми з Катрусею дуже сумували та писали тобі листи.
Пачка конвертів досі лежить у серванті – на видному місці перев’язана стрічкою.
Через п’ять років народився Артемко. Щасливий батько носився з ним з перших днів: купав, встав ночами, ходив гуляти. Дивлячись на сонного сина, він радий, що зумів зберегти сім’ю. Не втратив дружину та доньку, хоча цілком міг би. Вони з Оленою люблять говорити, що пройшли випробування запаленням егоїзму. Через сумніви та відстань вони знову стали сім’єю. І дуже це цінують.
Svіtlana Sushkо.
