Ми з чоловіком знайомі вже три роки, він відразу розповів, що виховує доньку від першого шлюбу. Його колишня дружина вирішила, що дитина була помилкою молодості і просто після розлучення. Періодично вона платить якісь суми в якості аліментів, але на цьому її участь в житті дочки закінчується.
Мене перспектива ростити не свою дитину не хвилювала. Я була знайома з Настею і ми досить швидко знайшли спільну мову. Їй на момент нашого знайомства було чотири роки. Два роки ми з чоловіком зустрічалися, тепер рік одружені, я чекаю дитину.
Живемо ми в моїй квартирі, тому що вона більше, тут є місце і під дитячу, і під окрему спальню для нас з чоловіком. Настя переїзд сприйняла позитивно, раніше у неї не було своєї кімнати, але ми з чоловіком відразу її готували, що їй в майбутньому треба буде ділити кімнату з братиком чи сестричкою. Дитина була не проти.
Якщо з Настею у нас стосунки склалися відразу, то зі свекрухою вони відразу не склалися. Перший раз я побачила її близько півроку тому. До цього вона жила далеко в якомусь селі, доглядала свою маму. Коли тої, свекруха повернулася до себе і ми познайомилися.
Я їй не сподобалася відразу, правда, досі не знаю, що я зробила не так. Зате внучку вона дуже любить. Але це якась дивна любов, замішана на жалості. Вона довго випитувала Настю, як їй живеться в новому будинку. А коли чула, що добре, ніби як аж не вірила. Випитувала, чим я їх з татом годую, чи печу улюблений яблучний пиріг Настюши. З’ясувала, що ні, і засяяла.
– Звичайно, хто ж тобі крім бабусі його спече! Ну нічого, бідося моя, бабуся приїхала, не переймайся. всі негаразди в минулому.
Як відсутність яблучного пирога співвідноситься з негараздами, яких бабуся не допустить, я так і не зрозуміла. Але відтоді наше життя змінилося в не найкращу сторону.
Настя, як і всі діти, періодично лінується щось робити – іграшки за собою прибирати, заправляти ліжко, допомагати мені помити посуд. Це нормальна реакція, дорослі теж від таких справ не в захваті. Але раніше ми домовлялися і все було добре, без сліз. Тепер же у нас з’явився непроханий адвокат.
Один раз варто було внучці поскаржитися, що вона не хоче мити посуд, як свекруха влаштувала сцену. Вона горлала, що я Насті не мати рідна, тому не бережу, не люблю її, але вона не дозволить аби так до дитини ставились. Не знала, що прохання допомогти по дому і помити посуд це вже щось занадто. Я ж не от прямо постійно, я по мірі сил дитини. Я ж її люблю щиро.
Настя з нами живе, я готую, чоловік ходить в магазин, а дитина миє посуд – нормальний поділ обов’язків, як на мій погляд. Я ж не лежу цілий день на дивані, і не роздаю вказівки, щоб вона бігала і виконувала всі. Буде у мене своя дитина, і коли підросте точно також буде допомагати – посуд мити, сміття викидати, пилососити.
Але свекруха вважає, що дитина взагалі по будинку нічого не повинна робити, навіть прибирати за собою. Дякую бабусі, дуже корисні думки в голову дитині вливає, що Настя нам нічого не винна, вона дитина, це ми тільки повинні.
Чоловік якось пробував говорити з мамою, але робив це, по всій видимості, дуже м’яко. До свекрухи не дійшло. Тепер я наполягаю, що йому треба поставити маму на місце. Або нехай вона забирає внучку і повністю за неї все робить, але тоді що з такої доброї дитини, як Настуся виросте?. Або нехай стримає свій ентузіазм і перестане виставляти у поганому світлі нас і робити все наперекір нам.
У мене немає мети розлучити бабусю і внучку. Скоро у нас малюк з’явиться і я повинна бути впевнена, що діти ростимуть і не відчуватимуть різниці. Я нормальна адекватна людина і не хочу аби доні говорили, що я нашого сина люблю більше ніж її.
Мама ж чоловіка наголошує постійно, що я дитині не рідна мама. От прямо це у кожному реченні, навіть якщо колір неба обговорювати, то й туди вона таке вставить, от чесно.
Скажіть що це і як мені зберегти мир в родині. Це ж не квітка на підвіконні яку лиш поливати і сонечку підставляти – це людина у яка виросте і повинна мати хоч якісь навички. Чи вже не прийнято, аби діти по дому допомагали, а я й не знала?
Головна картинка – pexels.
