Якось стала свідком такої сцени. До «маршрутки» зайшла бабуся. Молодий чоловік, що сидів на одному з передніх сидінь, підвівся та запропонував сісти. Старенька подякувала, сіла, уважно подивилась на незнайомця і, наче щось пригадавши, усміхнулася. За цим витягла з гаманця п’ятигривневу купюру та простягла чоловіку.
— Візьми, синку, я тобі ще з літа винна.
Побачивши його здивування, весело пояснила:
— Що, не впізнав? А згадай, як ти у мене вишні купував, відро. У мене тоді здачі не було. Ось, віддаю тепер. Рада, що нарешті вдалося тебе зустріти.
— Тепер упізнав, — заусміхався той у відповідь. — А я теж вас згадував. Бо дружина так ті вишні нахвалювала. І солодкі, і стиглі в міру… Жодної гнилої не було. Казала, є такі чесні люди на світі. Ось і випала нагода подякувати.
Всі пасажири з цікавістю слухали цей діалог. У одних піднявся настрій, хтось замислився про щось своє, а для когось, можливо, це стало маленьким уроком.
Автор – Леся ГУДЗЬ, Житомирська область.
За матеріалами – Вербиченька.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
