fbpx

Мама мені вкотре в трубку хлипає, говорить, що без моєї допомоги ну ніяк не протримається. Чоловік поруч стоїть і лиш головою похитує, мовляв, не буде такого. А я б ненці останнє віддала, та розумію, що Олексій мій таки правий у цій ситуації, тому й кажу мамі, що нічим не можу допомогти і кладу трубку

Мама мені вкотре в трубку хлипає, говорить, що без моєї допомоги ну ніяк не протримається. Чоловік поруч стоїть і лиш головою похитує, мовляв, не буде такого. А я б ненці останнє віддала, та розумію, що Олексій мій таки правий у цій ситуації, тому й кажу мамі, що нічим не можу допомогти і кладу трубку.

На заробітках я уже більше десяти років. Їхала одразу після інституту, аби заробити нам із мамою на краще життя. Вона ж мене одна ростила і нам було важко усі ці роки. Та що там, якщо ми із мамою мали одні чоботи на двох. Доки я в школі, мама і до магазину не вийде, хіба в галошах.

За ці десять років я побувала і в Англії і в Польщі, та осіла все ж у Чехії. Тут я уже з Олексієм познайомилась і тут заміж вийшла. Нині ми обоє працюємо на заводі і винаймаємо собі житло. Своє майбутнє я бачу тут, адже країна, менталітет, та й люди мені дуже подобаються.

До суті. Я ж коли на роботу поїхала, то все до копієчки мамі передавала. До мого заміжжя мама і дім перебудувала і ремонт гарний зробила і подвір’я нам дизайнер ландшафтний оформив.

Я сама мамі говорила, аби робила все на роки і тільки із якісних матеріалів. Ремонт розтягнувся на роки, однак, нині все у найкращому вигляді, я задоволена і дуже тішилась тим, що змогла забезпечити мамі комфортних умов.

А тепер уявіть моє здивування, коли два тижні тому мама моя попросила певну суму грошей, адже нам потрібно оновити у хаті шпалери. Я так і сіла, бо ж ніби як усе було зроблено.

— Ой, доню, я до Тамари сходила, вона ж тільки закінчила дім переробляти. Зайшла у свою хату і такий мене сором узяв: усі шпалери з квітками і вензелями. Ну на що воно вже схоже? А нині однотонні в моді.Я й зняла оте неподобство зі стін, абт очі мої того не бачили. То ти скинь мені пару сотень євро, я придбаю уже гарних, ну і на меблі передай, бо старі вже ж не підійдуть.

Знаєте, мені для мами нічого не шкода. Я сприйняла її прохання нормально, навпаки, хотіла швидше передати їй, що просила, але чоловік спинив:

— Тобі гроші із неба падають, чи як? Це в скільки стане? Мама ж лиш минулої осені ремонт скінчила повністю і що, знову по кругу? То скільки нам на дім в селі гарувати? До скону? Ти при надії. скільки ще зможеш працювати? А може вже про себе будемо дбати, а мама із пенсії і дешевеньких шпалер візьме?

Ой, маю я тепер собі на голову клопоту. Мама просить допомогти, хлипає в трубку, бо ж усе розібрала, а чоловік стоїть на своєму і псувати стосунки із ним мені не хочеться. Та й правий він, якщо вже геть чесно, мама таки вхопила зайвого.

Оце думаю – у мами іменини скоро, може перекинути їй хоч сто євро у якості подарунку?

Чи слухати чоловіка і як сказала “ні” то вже ні?

You cannot copy content of this page