– Ти в квартирі живеш! Ти не косиш і не ореш. Який господар?
– Я тут ніякого права не маю!
– Вибач, але займати пів години туалет – це не твоя привілегія! Крім тебе тут ще троє людей!
Я вже просто не маю сили з цим усім справлятися, бо мій чоловік просто не цінує всі зусилля, які інші витрачають на благо нашої сім’ї!
Мама моя з появи Семенка живе з нами, бо мені треба допомогти з дитиною, адже сам Валерій не спішить малюка серед ночі бавити.
Не стають йому в горлі і мамині страви. Вона спеціально готує йому його улюблені. Ходить сама в магазин, готує страви і ще встигає Семенка забрати з садочка та відвести на гурток.
Чоловік приходить зі своєї роботи і вся його турбота – це продавлювати на дивані паралон і вглядатися в телевізор. Він смачно їсть, спить в чистій постелі, зранку одяг весь випрасуваний, взуття чисте і сніданок на столі.
Що ще хотіти?
Мама йому фактично за безкоштовну домогосподарку. І ще він сміє жалітися?
Я мамі страшенно вдячна, бо завдяки її самопожертві я вийшла на роботу і зараз маю добру посаду. Якби не вона, то я б далі була рядовим менеджером з мізерною зарплатою, якої ні на що не вистачає.
А так у нас є своя квартира, хоч і невелика, але своя.
– Заради того, що ми маємо з тобою, люди працюють за кордоном роками, недоїдають і недосипають! А ти на всьому готовому. Всі тобі догоджають і ти ще й незадоволений?, – кажу я йому.
Бо це ж правда! І всі наші здобутки – завдяки тому, що у нас є мама, яка дуже допомагає.
– Вона в усе пхає свого носа, – каже чоловік.
– А що вона такого порадила, що це не правильно? От, що вона говорила такого, щоб не вийшло на добре?, – питаю я його і він не може пригадати нічого, бо мама завжди радить слушно.
Мама каже, що Валерій затримується на роботі останнім часом і його одяг пахне жіночими парфумами.
Мама радить нічого не говорити йому.
– Він перегуляє і вернеться в родину і ти матимеш і далі чоловіка, а Семенко тата, – каже мама.
А я от не знаю чи треба мені такого чоловіка? Ти йому всю душу, все серце віддаєш, робиш його життя комфортним, зручним і забезпеченим, а він отак відповідає? Що це за така невдячність? Для чого мені такий чоловік, яка мені з нього користь?
Що він робить в моєму житті такого, за що я маю пробачити таку поведінку?
Мама каже, що з ним переговорить і я певна, що вона його переконає в тому, що пора перестати капризувати і вести себе як дорослий чоловік.
– У нього криза тридцяти років, доню.
– Я в кожну кризу маю таке переживати?, – питаю я.
– Там буде видно, але зараз точно не треба гарячкувати і подумати мудро, – каже мама.
Я от ще не чула аби після такого, чоловік і жінка жили далі довго і щасливо. У когось є приклади, коли жінка пробачила і чоловік опам’ятався та розкаявся.
Фото Ярослава Романюка.