fbpx

Мама не розуміє, чому я так вчинила, адже чоловік на все плюнув, а для мене все, то чотирнадцять років шлюбу, і пішов до іншої, а я назад його прийняла

Скажу так, що чоловік на мої власні вуха зізнався, що живе на дві родини і почувається при тому королем, бо й одна і друга жінка намагаються йому вгодити, а йому для цього нічого й не треба робити.

– Моя Валя, – це він казав про мене, – На свою зарплату в бібліотеці може лише мишей прогодувати, що у нас в коморі, тому й сидить мовчки та радо приймає те, що я їй даю. А от Катя ( це чоловік каже про інші жінку) мало з себе не вискакує аби мені вгодити і я назавжди лишився з нею. А я собі що хочу те й роблю.

Це він розказував своїм друзям, які від подиву і захвату від почутого не встигли його вчасно зупинити, бо я зайшла в гараж.

– Щоб ноги твоєї більше вдома не було, – прошипіла я і пішла додому, несучи назад гарячи обід.

Так, я приготувала для нього смачний обід і ще гарячим завернула адже він весь день має трудитися в гаражі.

А він он як трудиться.

Проте, мене вразило й інше – Ігор не вернувся додому ні того дня, ні наступні пів року.

Наша донька, якій тільки одинадцять років страшенно за ним сумувала і все питала, коли ж таточко вернеться.

– Не знаю, – казала я їй, – може таке бути, що й ніколи.

– З ним щось сталося, – в дитини аж сльози виступили на очах.

– Та ні, доню, з ним все гаразд. Просто він мені не каже, коли вернеться чи через рік чи через два.

Але Ігор навіть доньці не телефонував, хоч знає, як вона його любить і чекає!

Я про себе не буду й казати, що не могла прийти до себе і мій стан хитався то в одну, то в другу сторону, від того, яка ж я гарна і проживу без нього до стану, що треба все негайно виправити аби Ігор якнайшвидше до мене вернувся.

І ось одного вечора двері будинку відкрилися і стояв самовпевнений Ігор, а моя донька з усіх ніг бігла до нього з криком: «Татко вернувся!».

Дитина раділа і не звертала увагу на те, що татко не приніс ні шоколадки для неї, ні квітів для мене. Просто так, вийшов он з хати і вернувся через пів року.

Я не пояснювала дитині, що між нами з батьком, бо й сама не розуміла, що між нами: він подасть на розлученні чи я, ми посварилися і він вернеться чи він зараз приїхав за своїми речами.

Звичайно, що я покликала його вечеряти, бо дитина не відпускала його руки і по якому колу переповідала, що там у неї у школі.

Ігор просто сяяв від того, як його приймають і я не знаю чи він зрозумів, що він тут тільки тому, що донька не відпускає його руки.

– Мамо, а чого тато не роздягається?, – спитала мене донька.

– Спитай у тата, – відказала я.

– Тату, чого ти не роздягаєшся, – спитала вона у Ігоря.

– Чекаю, коли мама це запропонує, – відказав чоловік.

Мене аж в жар кинуло, я ще маю його припрошувати.

– Мамо, ну кажи аби тато лишався!, – не вгавала донька, тому я мусила згодитися і сказати Ігорю аби він переодягався в домашнє з дороги.

Мене всю трясло від того, як він все повертає, але що я могла зробити, коли дитина просто натішитися батьком не може?

Я ночувала з донькою, бо не хотіла біля чоловіка бути. Отак і живемо, бо він собі й далі ходить, як ні в чому не бувало, а донька тішиться, що тато вдома. Мама мені каже аби я його гнала, але як я це зроблю, коли дитина цього не хоче? Як мені бути?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page