Скажу так, що чоловік на мої власні вуха зізнався, що живе на дві родини і почувається при тому королем, бо й одна і друга жінка намагаються йому вгодити, а йому для цього нічого й не треба робити.
– Моя Валя, – це він казав про мене, – На свою зарплату в бібліотеці може лише мишей прогодувати, що у нас в коморі, тому й сидить мовчки та радо приймає те, що я їй даю. А от Катя ( це чоловік каже про інші жінку) мало з себе не вискакує аби мені вгодити і я назавжди лишився з нею. А я собі що хочу те й роблю.
Це він розказував своїм друзям, які від подиву і захвату від почутого не встигли його вчасно зупинити, бо я зайшла в гараж.
– Щоб ноги твоєї більше вдома не було, – прошипіла я і пішла додому, несучи назад гарячи обід.
Так, я приготувала для нього смачний обід і ще гарячим завернула адже він весь день має трудитися в гаражі.
А він он як трудиться.
Проте, мене вразило й інше – Ігор не вернувся додому ні того дня, ні наступні пів року.
Наша донька, якій тільки одинадцять років страшенно за ним сумувала і все питала, коли ж таточко вернеться.
– Не знаю, – казала я їй, – може таке бути, що й ніколи.
– З ним щось сталося, – в дитини аж сльози виступили на очах.
– Та ні, доню, з ним все гаразд. Просто він мені не каже, коли вернеться чи через рік чи через два.
Але Ігор навіть доньці не телефонував, хоч знає, як вона його любить і чекає!
Я про себе не буду й казати, що не могла прийти до себе і мій стан хитався то в одну, то в другу сторону, від того, яка ж я гарна і проживу без нього до стану, що треба все негайно виправити аби Ігор якнайшвидше до мене вернувся.
І ось одного вечора двері будинку відкрилися і стояв самовпевнений Ігор, а моя донька з усіх ніг бігла до нього з криком: «Татко вернувся!».
Дитина раділа і не звертала увагу на те, що татко не приніс ні шоколадки для неї, ні квітів для мене. Просто так, вийшов он з хати і вернувся через пів року.
Я не пояснювала дитині, що між нами з батьком, бо й сама не розуміла, що між нами: він подасть на розлученні чи я, ми посварилися і він вернеться чи він зараз приїхав за своїми речами.
Звичайно, що я покликала його вечеряти, бо дитина не відпускала його руки і по якому колу переповідала, що там у неї у школі.
Ігор просто сяяв від того, як його приймають і я не знаю чи він зрозумів, що він тут тільки тому, що донька не відпускає його руки.
– Мамо, а чого тато не роздягається?, – спитала мене донька.
– Спитай у тата, – відказала я.
– Тату, чого ти не роздягаєшся, – спитала вона у Ігоря.
– Чекаю, коли мама це запропонує, – відказав чоловік.
Мене аж в жар кинуло, я ще маю його припрошувати.
– Мамо, ну кажи аби тато лишався!, – не вгавала донька, тому я мусила згодитися і сказати Ігорю аби він переодягався в домашнє з дороги.
Мене всю трясло від того, як він все повертає, але що я могла зробити, коли дитина просто натішитися батьком не може?
Я ночувала з донькою, бо не хотіла біля чоловіка бути. Отак і живемо, бо він собі й далі ходить, як ні в чому не бувало, а донька тішиться, що тато вдома. Мама мені каже аби я його гнала, але як я це зроблю, коли дитина цього не хоче? Як мені бути?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
