Я одружена вже дванадцять років, у нас з чоловіком двоє дітей і ми час від часу їздили до моїх батьків у село.
Іван сирота, його виховувала бабуся, якої вже не стало. Я думала, що це стане гарною нагодою йому знайти в моїх батьках підтримку і любов.
І наче з самого початку так і було, але недавня суперечка вже все ставить під сумнів.
Опишу просто подію: Іван поїхав в село допомогти батькові з ремонтом і через дві години вернувся сам не свій. Я поїхати не могла, бо у мене немовля на руках, думаю, якби я там була, то якось би загладила цю всю ситуацію, чи не дала б їй так роздутися.
Якщо коротко, то суть в тому, що батькові не сподобалося, як Іван робить ремонт, щось там було з піною, що він сказав, що вона вже порожня, а батько каже. що її слід в кип’ятку розігріти і буде добра і додав:
– Ти все життя по ремонтах і цього не знаєш? Та який з тебе спеціаліст?
Ну, сказав і сказав, можна було й попри вуха пустити, але чоловік не витримав цього, зібрав інструменти і сказав на прощання, що більше туди ні ногою.
Мама почала мені телефонувати з тим, що так не годиться, адже Іван поїхав з матеріалами, з інструментами. А тато ж взяв відгули аби зробити ремонт, а тепер хата вся готова до ремонту, а ні матеріалів, ні робітників.
– Як таке робити? Та ми так старалися підготувати кімнату під ремонт, а тепер що? Вже би й Роман допоміг, раз Іван такий принциповий!
Роман – то мій старший брат, у нього зараз важкий період, вірніше вже років п’ять важкий період, бо його жінка покинула і він живе з батьками.
Та й ремонт затіяли лише тому, що Роман не має де жити, бо там нема місця і для батьків і для нього на зиму, хата не має опалення, тому там планували і камін робити, і підлогу… Ну, все, як має бути.
– Зробили б такий ремонт, ще й би ви з Іваном там жили, як Роман собі жінку нову знайде, а ви он як?, – не вгавала мама.
Звичайно, що мені лице лупилося, адже як міг мій чоловік таке зробити? Це ж перекреслює всі роки гарного ставлення моїх батьків до нього!
Ну, я тоді до нього, а він мені й каже:
– А в чому, власне, заковика? Я матеріали купив на свої гроші, інструменти мої, то хай твої батьки самі куплять і привезуть. Роман їм допоможе, не переживай.
– Ти ж знаєш, що в них нема таких грошей!, – вигукнула я.
– Якщо нема грошей, то треба мовчки бути, коли вам людина добро робить. Та й взагалі, Віро, я втомився бути у вашій родині на побігеньках! Що де привезти чи відремонтувати, то я, а як гроші давати, то Роману, бо у нього нема. Твій батько мене так критикує не лише цього разу, а й завжди: квартира наша замала, ремонт не такий, машина моя стара і багато бере бензину. Я не хочу більше це все вислуховувати. Матеріали я здав і гроші повернув, куплю тобі краще гарну сукню, а дітям іграшки. Отак.
Наче й чоловік правий, бо батьки ніколи йому не віддають гроші за матеріали чи продукти, чи щось просять купити, то не віддають. Ну ж зять, то як він буде в батьків гроші брати, так вони собі думають.
Але час йде, Іван не йде миритися, хоч я його й прошу. Я вже й до батьків їздила і казала аби вони перші пішли на поступки, але й ті затялися.
– Ми ж так гарно жили, Іване, що тобі вартує перепросити?
Але він ніяк не хоче. Мама навіть до онуків не хоче їхати, а мені треба з дітьми допомогти, бо одне малесеньке, а інше треба в школу водити.
Як мені вийти з цієї ситуації і помирити моїх рідних, адже родина має триматися купи? Що порадите?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
