Я не пригадую своїх рідних батьків. Я лише пам’ятаю свої радісні емоції, коли потрапила до дитячого будинку. Чистий одяг, тепло, смачна вечеря – про це я мріяла. Мені справді було краще у притулку, ніж у власній сім’ї. Тим більше, у дитбудинку я прожила лише два роки.
Мама Люда жила сама. Мені завше було лячно, що вона відвезе мене назад до дитячого будинку.
— Мамо, а якщо я погано вчитимуся, ти мене віддаси?
Після таких слів вона обіймала мене і заспокоювала. Вона пояснювала, що вона засмутиться, якщо я отримуватиму “двійки”, але нікуди мене віддавати не збирається. Я намагалася її не засмучувати.
— Скоро до нас приїде моя сестра погостювати. Ми з нею двійнята, — сказала мама, коли мені виповнилося 15 років.
Коли родичка приїхала, вона розглядала мене з усіх боків і хмикала. Ми з нею знайомі не були, але я зрозуміла, що їй не надто сподобалась. Коли я назвала її “тітонькою” вона здивовано поглянула на мене, потім на маму і сказала:
— Клич мене Маргаритою Миколаївною, дитино. – тоді я не розуміла, чому так, а мама не пояснювала.
Разом із нею приїхав син Ромка. Ми з ним бігали в кіно, а наші сусіди думали, що це мій наречений. За два дні гості поїхали. Ми з Ромкою лише листувалися, адже можливості побачитися не було. Коли я закінчила школу, я вирішила їхати вчитися в те місто, де жила тітонька з Ромою. У мене не було надії з ним пов’язати своє майбутнє, але мені хотілося бути ближчим до нього.
— До Маргарити не ходи, вона не хоче, щоб ти гостювала в них. Вона не розуміє, що ти хороша і розумна, остерігається тебе, — казала мені мама перед від’їздом.
— Вона не змирилася з тим, що я не рідна…
— Ой, доню, не хвилюйся. Це був мій вибір, мені байдуже, що вона думає.
За рік ми з Ромою почали таємно зустрічатися. Він закінчив інститут саме і винайняв для нас окрему квартиру. Але одного разу мамина сестра про все дізналась.
— Я так і знала, що нічого доброго не дочекаєшся. Я проти вашого союзу. Я не знаю хто ти і чого від тебе очікувати. Які у мене будуть онуки? В кого підуть? — заголосила вона.
Мама приїхала увечері. Я думала, вона захищатиме мене, як завше а вона сказала:
– Я ж тебе просила! мене попереджали, що нічого доброго чекати не треба, а я не слухала. Ось тобі на, жінко, за доброту!
– Мамо, а що я не так зробила? Мені вже 20 років. Я люблю Рому, а він мене.
– Ти не можеш бути частиною нашого роду, – заявила мама, – Ти доросла, якщо не припиниш це – зречусь.
Мама, яка всі ці роки мене виховувала, раптом заявила, що я не її родина. Вона весь цей час лицемірила? Вона взяла мене, щоби просто погратися? Я забрала речі від мами та поїхала. То була наша остання зустріч.
А з Ромкою ми побралися. Місяць тому у нас з’явилась донька. У дитинстві я мріяла її назвати на честь мами, але тепер я не маю такого бажання.
Шкода, що бабусі так і не схаменулися. Тітка Рита довго вимагала, щоб син зі мною розлучився, але Ромка її не слухав. Він зробив вибір на мою користь. Як би я не намагалася налагодити стосунки, мама мене ігнорує.
От і живемо тепер у своєму світі без рідні. Іноді я відчуваю себе винною, що зіпсувала стосунки Роми з мамою, але він мене заспокоює. Жаль, що все склалося саме так.
Головна картинка – pexels.