Проте, виявилося, що для моєї мами це принципово, а далі принципово виявилося й для свекрухи і такого наші мами натворили, що тепер я живу з мамою і не маю права прийти до чоловіка.
На найщасливіший для нас день – день хрестин нашої донечки Лілі наші мами такого нам натворили, а все через дрібницю.
Ми з Ігорем одружилися після інституту і свекруха дозволила нам жити в її квартирі поки вона на заробітках. Моя мама живе в селі, там працює фельдшеркою, ми маємо дуже гарний будинок, але Ігор не хоче там жити.
Мої батьки не наполягали на тому аби жити з ними, тому ми вже будували своє життя в місті. працювали, поки я не зрозуміла, що чекаю дитину.
Ми підійшли до цього моменту дуже відповідально, приготували кімнатку для дитини, дізналися стать і накупували всього наперед.
Але наші мами сказали, що так не можна, і кожна мені висказала, чому не варто купувати наперед речі. Це був останній раз, коли вони були на одній стороні.
На світ з’явилася наша чудова дівчинка, здорова і з хорошим апетитом. Далі вже кожна мама радила робити те, що робила сама. І тут вже пішов між ними розкол.
Моя мама привезла купу трав аби купати дитину, а от свекруха з-за кордону радила купати дитину лише в підсоленій воді.
– Мати твоя тільки міль в квартирі розводить в тих засушених квітах!, – казала вона.
– А як дитині вода хляпне на личко?, – вже аргументувала моя мама.
І так по кожній дрібниці, я вже вирішила нічого не питати і не радитися, у мене був чоловік і якось ми давали собі раду. До того дня.
На рочок приїхала сама свекруха наперед, вона дуже хотіла бути на святі та й мені здавалося, що вона любить Лілю.
Але вона так глянула на дитину і каже:
– А що це ти дитину не пострижеш? Ти подивися, які ріденькі волоски на голові. Мене мама до року голила і я своїх дітей так само стригла, і дивися, яке ми маємо волосся.
– Та я не знаю, думала, саме випаде.
– Думала вона, – каже свекруха, – як дитина без волосся буде?
– А як вона на святі буде?
– Я їй куплю пов’язочку з квіточкою, ніхто й не помітить.
А вирішила хай буде так. як вона каже, бо не хотіла псувати з нею стосунки.
І ось свято, приїхали всі родичі і заходить моя мама до Лілі і в сльози:
– А чому ви мене не дочекалися дитину постригти?
– А що на вас чекати, давно це треба було зробити, – каже свекруха.
– Тобто? Це не куми щойно робили?
– Ні, – каже свекруха, – то я дитину постригла.
– Щоби дитина говорити не вміла, так?, – як почала моя мама, то вже не могла спинитися.
Далі свекруха почала свою лінію гнути. Договорилася свекруха до того, що вона мене в її квартирі приютила, але може й на двері вказати. Тут вже й я не витримала та до чоловіка:
– Ти чого мовчиш?
– Та мастіть собі голову, – давай той в двері.
А мене тоді батьки з донькою в машину.
– Ми свою хату маємо, а не ці бетони, – і ми отак роз’їхалися.
Зрозуміло, що мами не помиряться, але що нам робити? Ігор не потягне і квартиру і дитину, я вийти не можу на роботу, їхати до моїх його мати не пустить. Як нам вийти з цієї ситуації?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
